Місце для дракона

Тiльки батько випростав руку i:

– Там… там…

Рука вказуе на воду (на обличчi сiрий знак страху)… вiн бiльше нiчого не каже, раптово повертаеться i швидким кроком простуе додому. Я хочу його наздогнати, щось лагiдне таке прошелестiти (наприклад:…), але якась сила змушуе мене вклякнути коло води i пильно вдивлятися в глибiнь. Тепер i я вiдчуваю той загадковий страх, що опанував мого батька.

2

Ранiше я говорив: «…в куделi хмар, у кронах верб миготiли рибки, пуголовки…», але тепер я зрозумiв, це все виглядае далеко не так спокiйно – цi рибки, пуголовки, тритони й жучки не просто миготять, а виконують якесь завдання, бо рухи iхнi чiткi й синхроннi.

Кiлька пуголовкiв непорушно завмерли при самiм березi й стежать за мною. В менi спалахуе гнiв, якого й досi ще не можу поясните для себе, настiльки вiн несподiваний i безглуздий. Отже, виламую лозу i намагаюся тих пуголовкiв розiгнати. Раптом дивна сила виривае з руки прут, i вiн зникае пiд водою. Я сам ледве встигаю ухопитися за кущ, iнакше полетiв би сторч головою з берега. Лють заволодiла мною, штовхаючи на ще безглуздiшi вчинки: збираю камiнцi i шпурляю ними. Враз тi самi камiнцi летять у мене з води, рятуюся втечею, вони мене б’ють по спинi, по головi…

Не знаю, чи справдi вiдчуваю позаду смiх, чи це менi тiльки здалося.

3

Батько зачинився в себе в кiмнатi, цiлий день не з’являеться. Надвечiр мама пiшла до сусiдки, i ми можемо перекинутися кiлькома словами. Батько насуплений, руки за спиною, плечi опущенi.

– …?

Але я не розчув.

– Ти бачив? Бачив? – повторюе вiн.

– Так. Я виламав лозину i пробував iх розiгнати, але щось менi вирвало ii з рук… потiм кидав камiнцями, а тi верталися в мене…

– Ти надто нерозсудливий.

– Бо менi невiдомо нiчого.

– Я вже кiлька ночей бачу один сон: вода виходить з берегiв, i риби, пуголовки, жаби, водянi жуки i тритони вриваються в нашi будинки, захоплюють iх, нас топлять, наче кошенят, i вся земля тодi починае належати iм.

– То ти навмисне повiв мене до рiки?

– Я знав, що ти словам не повiриш. Тепер ти переконався, якi вони дужi?

– А якщо iх закидати динамiтом?

– Буде те саме, що й з камiнцями. – Пальцi його нервово бгають обрус. – Але я спробую з ними домовитись, – каже вiн, покусуючи губи.

– Про ненапад?

– Можливо.

– Чи про союзництво?

– М-м…

– Невже ти станеш одним з них?

– З ними заодно також равлики.