Місце для дракона

А свiтло увесь час шарпаеться, смикаеться, начеб там угорi йшла боротьба за лiхтар…

І коли заявляються два худих горбанi в капелюхах i чорних фраках, пiд якими нема анi сорочок, анi камiзельок, зате бовтаються чорнi краватки, то ви спочатку iх i не помiчаете, бо шматування газети таке голосне, що перекривае шелест iхнiх обережних крокiв. Вони бредуть по колiна в паперах, високо пiдносячи ноги, часом ледве втримують рiвновагу i, розкинувши руки, час вiд часу завмирають на однiй нозi.

– Ну, де ми тут сховаемось? І чого ми сюди забрели?

– Це я б тебе мав запитати, чого ми сюди забрели, але не питаю з вихованостi.

Бо це ж ти мене сюди якогось чорта запровадив. А я наперед казав, що тут ми не сховаемось, це не та мiсцина, на яку можна розраховувати.

– Не та… не та… Я вiд самого початку тобi не довiряв. Аж тепер ти себе проявив. Досить менi було помилитися, а ти вже бурчиш.

– Хто бурчить? Дурний. Я лиш кажу, що ти мене заволiк сюди зовсiм необдумано.

– От-от… Занадто я довiряв тобi.

– Це просто безглуздо, аби двое самотнiх людей не довiряли одне одному, опинившись у повнiй iзоляцii.

– Нiчого собi повна iзоляцiя. Кожноi хвилi нас можуть оточити i забрати в полон. І там ти покажеш ще раз свою пiдлу суть.

– Боже мiй. Отак нi сiло нi впало мене принижують на твоiх очах!

– До кого ти звертаешся?

– До Бога.

– А чому дивишся в небо?

– А нiби куди я маю дивитися? Вiн же там!

– Ти впевнений? Уяви собi, якби ти був Богом, то чи не було б тобi зручнiше спостерiгати за людьми, лежачи горiлиць на канапi, а над тобою вгорi весь людський мурашник, мов на долонi? Анiж лежати на животi, звiсивши голову з хмари так, що аж кров у голову приливае…

– І справдi… На канапi лежати зручнiше.

Тодi виходить, що коли ми до нього звертаемось, то треба дивитися собi пiд ноги?

– Виходить, що так. До речi, звертаючи молитву донизу, будеш стояти у набагато покiрливiшiй поставi, анiж задерти голову й випнувши груди…

– Ага… i справдi…

– Проте можеш мене й не слухати.

Просто – це мiй Бог звик лежати на канапi, а твiй – цiлком можливо – на животi.

– Не займайся блюзнiрством! Як можна таке говорити?

– Перед очима небезпеки не зашкодить потренувати нерви.

– У мене вони й так напруженi до краю. Якщо ми не врятуемось, нас чекатиме щось страшне.

– Не думаю… Найбiльше, що може статися – це повиймають нашi скелети i виставлять у музеi.

– Ну й дурний же ти… як… як… надувний телевiзор.