Місце для дракона

Коли часом вагався, як розв’язати ту чи iншу справу, невiдома сила повертала його очi до кота i змушувала шукати там вiдповiдi. Й коли кiт ледь-ледь кивав головою, пан Луцик заспокоювався, впевнившись у правильностi своiх намiрiв.

А то було пiймав себе на тому, що мугикае якусь чудернацьку пiсеньку, яка складалася лише з одного слова «Абель». Все це було чимось незбагненним, вiн цьому не вiрив, кiлька разiв постановляв собi збунтуватися, зробити щось навпаки, але завше програвав. Скрiзь бачив тiльки оцi пронизливi очi, котрi не впускали до себе нiкого, натомiсть собою охоплювали все, накривали мереживом, спутували i дуже обережно, щоб це можна було легко помiтити, пiдштовхували до якогось вчинку.

Часом пан Луцик вiдчував за собою чиiсь кроки, спочатку дуже тихi, спочатку тiльки в своему черепi, а потiм i поза ним, але десь недалеко, зовсiм поруч. Рвучко озирався, ловив здивованi погляди перехожих, вибачався i простував далi. Але знову чув тi кроки… А перед тим, як вони мали зникнути, завше затраскувалися дверцята машини, i гуркотiв мотор невидимого авта.

Гуркiт цей поволi вiддалявся, i все стихало. Найдивнiшим було те, що жодного авта довкола себе пан Луцик не бачив. А проте якесь авто постiйно його переслiдувало. Одного разу навiть пiд час диригування, коли лунала симфонiя, пан Луцик почув, що воно пiд’iхало зовсiм близько i стало за спиною. Хотiлося негайно озирнутися i пiймати його очима, але розумiв, як безглуздо буде виглядати перед сотнями слухачiв. Авто стояло за спиною i тихо вуркотiло. Ось клацнули дверцята. Ось невiдомий чиркнув сiрником i голосно випустив повiтря з димом: «Пфу-у-у…» І все це тут, поруч… Майже на сценi.

Прислухаючись до того, що вiдбувалося у нього за спиною, пан Луцик диригував зовсiм механiчно. Лише одного разу втратив контроль над собою i збився, коли раптом пролунав жiночий голос. Голос видався уже чутим i мiг належати тiй чарiвнiй незнайомцi. Вона спитала когось:

– Ну, що?

А чоловiчий голос вiдказав:

– Усе в порядку.

– Тодi сiдай, поiхали, – звелiла вона.

І авто вiд’iхало.

Те авто з’являлося щотижня в найнесподiванiшi менти i завше за спиною. А коли наш герой урештi не витримував i озирався, то не бачив жодного авта.

Одного разу воно пiд’iхало вночi, коли вiн спав. Крiзь сон почув гуркiт двигуна й прокинувся. Якусь хвилю лежав непорушно, чекаючи, що це минеться, що це йому тiльки вчуваеться, але мотор не вщухав. Тодi обережно повернув голову. В кiмнатi, ясна рiч, не було нiкого.