Сестри крові

Всi своi – колишнi козаки та трохи литвинiв i ляхiв. Ми туркiв та гiшпанцiв чухраемо. Подумай. А як надумаешся, то приходь сюди завтра з самого ранку. – Вiн кинув кiлька цехiнiв на стiл i, вже встаючи, запитав: – То як тебе, хлопче, звати?

– Лоренцо.

– А бодай тобi вода освятилася в три батоги! Це хто ж тебе так назвав?

– Батько. Вiн родом з Трiесту, а мама зi Львова.

Марко покивав головою i, гукнувши свою команду, покинув шинок. Я замовила собi ще рому та смаженоi риби й занурилася в читання його пригод.

Книжечка не вирiзнялася особливим стилем викладу, була взагалi позбавлена красномовностi, але вражала карколомним сюжетом. Читаючи ii, я пригадала собi, що стрiчала iм’я капiтана Марка в iншiй книжцi, а саме в «Zasadach Umnictwa Wojskowego» Шимона Старовольського, писанiй латиною та виданiй у 1639 роцi. Там писалося, як Марко Якимовський, пiднявши разом з iншими русинами повстання на турецькiй галерi, перебили всiх туркiв, перевдяглися в iхне вбрання i пiзнiше захопили та потопили ще кiлька турецьких галер, якi плили з товаром з Єгипту. Врештi стали вони пострахом для Родосу. Однак, не маючи значнiших сил, не захопили жодного мiста.

Спочатку в книжечцi розповiдалося про галери та як турки купують у татар за безцiнь невiльникiв i садять iх на весла, жорстоко знущаючись над християнами. Далi йшлося про Касим-бека, турка з Александрii, губернатора Дамiату й Розетту на Нижньому Нiлi, що мав великий маеток у Єгиптi й зi своiм братом Махметом гендлював рiзним крамом у тих краях. Кiлька рокiв тому вiн став капiтаном чотирьох галер, що стерегли порт i наглядали за александрiйською навiгацiею.

На його головнiй галерi було 220 християнських в’язнiв – трое грекiв, двое англiйцiв, один iталiець, кiлька московитiв, а решта з Русi та Польщi. Касим-бек спочатку перебував разом з iншою турецькою армадою у гирлi Днiпра, де за наказом султана будували фортецю в Очаковi вiд нападiв козакiв – «людей дуже страшних для всiх туркiв». На початку зими, повертаючись додому, вiн узяв на свою галеру в Константинополi Юсуфа-кадi, призначеного суддею до Александрii, з дружиною i челяддю. Дорогою туди вони прибули до острова Мiтилени, або ж Лесбосу, в Егейському морi. Там, поповнивши запаси на початку листопада, багато разiв намагалися вийти з порту, але змушенi були щоразу повертатися через велику зливу й шторм. З цiею галерою були три iншi, котрi пiсля останньоi невдалоi спроби вийти в море стали окремо вiд головноi, хоч i недалеко, приблизно за третину милi.