Сестри крові

Нiч тихiша за день, але вночi ми боiмося того, на що не звертаемо уваги за дня, час, коли нас кидае в холодний пiт вiд шурхоту мишей, скрипу пiдлоги, собачого виття чи крику сови. Вдивлятися в нiч однаково, що вдивлятися в свою душу, в глибiнь свого ества, у причаенi й нiкому не сповiданi думки.

Нiч, що розкинулася над Балтiйським морем, була така ж непроникна й темна, як нiч, що постае перед нашими заплющеними очима, бо й небо було захмарене й не видно було анi зорi, анi мiсяця, лише в глухiй далинi зблискували тонюсiнькi ниточки блискавок, осяюючи невеликий клаптик темряви, але гуркiт грому сюди не долинав, вiн гаснув десь за обрiем.

Корабель несе мене на Захiд, туди, звiдки я ще недавно прибула, далеко-далеко вiд Львова. Я не озираюся назад. Зрештою, що я там, позаду, побачу? За моiми плечима, я знаю, саме лише море, у цю пору року таке непривiтне й розлючене, воно шпурляе своi спiненi хвилi на облавки[1 - Облавок – борт.] корабля, намагаючись його поглинути, але поки що сил йому бракне.

Я вiдчуваю, як туга стискае мое серце, як невимовний бiль прошивае душу. Я тiкаю вiд свого кохання, ще й не до кiнця усвiдомивши це, але що далi пливе корабель, то почуття моi стають усе виразнiшими й пекучiшими. Чому я цього почуття не вiдчувала тодi, коли була бiля нього, з ним, коли вiн мене торкався, коли голос його тремтiв, коли пробував порозумiтися, та я була надто далеко вiд нього, нiби поруч, але далеко, я блукала у сутiнках манiвцями й не бачила просвiтку, бо була перейнята лише спрагою помсти, яка мене п’янила й вела вперед, пiдстьобувала, витискала з голови будь-якi iншi iдеi й намiри, а з ними i почуття. Тепер я тiкаю в безвiсть, втрачаючи будь-яку можливiсть щось направити, спокутувати своi вчинки, свiй холод i неприступнiсть. Тепер я готова на все, але все вже позаду.

Думаю, е невидимi нитки, якi в’яжуть конкретного чоловiка й конкретну жiнку незалежно вiд того, в яких вони стосунках перебувають або ж на якiй вiдстанi, i навiть незалежно вiд того, що вони одне про одного думають та й чи думають взагалi, а просто якоiсь ночi вiн iй, а вона йому насниться, i то буде такий глибинний ностальгiйно-пронизливий сон, який не вiдпускатиме потiм його i ii увесь день, викликаючи подив i нерозумiння: звiдки це? чому? якi для цього були пiдстави й передумови? Тiльки тi невидимi ниточки ховатимуть тайну, джерело якоi в глибинах серця, в закамарках мозку, в кутиках здивованих очей i посмутнiлих вуст.