Сестри крові

Боiмося потаемноi змови й зради людей грецькоi вiри, вони виглядають ворога з охотою. Хоча досi тримаються з нами».

Цiлi валки евреiв, наполоханих неймовiрними чутками, напливали до передмiстя, до мiста iх поки що не пускали, вони таборилися на оболонях, заселялися в порожнi халупи й поглядали з надiею на мури мiста, мовби оцiнюючи, наскiльки вони надiйнi та чи захистять iх. З собою вони пригнали худобу й пташву, рiзали бiля потоку й пекли на рожнах.

– Мало нам своiх жидiв, то ще й цi приперлися. Куди ми iх подiнемо? – бурчали перекупки на Ринку.

Та не минуло багато часу пiсля поразки пiд Жовтими Водами, а коронне вiйсько було знову безславно розгромлене пiд Пилявцями, це збурило велику хвилю втiкачiв, iхнi ватаги кинулися на захiд до рятiвноi Вiсли. У суботу 26 вересня вранцi, коли пилявецькi недобитки ввалилися в брами мiста, iхнiй нужденний вигляд говорив сам за себе – обiдранi, бруднi, часто без зброi, а то й без чобiт, якi з них стягнули розбишаки, вони викликали у мiщан розпуку й зневiру.

Навiть не мусили нiчого оповiдати, як вiдбулася битва, все було надто виразно написано на iхнiх обличчях. Всi, як один, несли в мiсто панiчну вiсть: ворог ось-ось буде у Львовi!

Мiсто завирувало. Жiнки серед страшного галасу й натовпу почали тiкати у кракiвську браму, зрештою, тiльки жiнок i дiтей випускали з мiста. Чоловiкiв покликали на вали, але не всi послухали, багато хто з них теж правдами й неправдами виривався за межi мiста й гнав далi. Панiка охопила не тiльки звичайних мiщан чи купцiв, але й отцiв мiста, чимало лавникiв i райцiв теж у перестраху покинули мiсто.

Втiк навiть Бартоломей Зиморович. Знялися з кiтв i нечисленнi кораблi та на всiх вiтрилах погнали на пiвнiч, щоб перечекати в гирлi Полтви вiйськовi баталii.

«Вони гiршi бджiл, – нотував Кушевич, який залишився в мiстi й перебув у ньому всю облогу, – бо тi мають природний iнстинкт триматися своiх вуликiв без огляду на свою велич i вроду, на пору й обставини».

Втiкачi з пилявецького поля теж волiли не затримуватися, а драпати далi, але мiщани зiбрали для них грошi, й вони розмiстилися по селах пiд Львовом, обравши собi вiльним голосуванням гетьманiв.

Проте дуже багато воякiв оминали Львiв i рухалися далi у глиб королiвства, однi через те, що боялися гнiву за ту велику ганьбу, якоi зазнали, втiкаючи з табору, iншi через те, що комiсари не могли iм видати платнi. А незабаром з’явилися й головнi героi iсторичноi битви – регiментарi[14 - Регiментар – вiйськовий командир.