Сестри крові

Довiдавшись про це, комiсари примусили ректора зажадати повернення возiв зi скарбом, по який вислано було загiн нiмецьких драгунiв. Але езуiтам пофортунило, бо драгуни далеко не заiхали, зустрiвши татар, i повернулися назад.

Врештi-решт було зiбрано в готiвцi й коштовностях величезну на тi часи суму – близько пiвтора мiльйона золотих, цього мало вистачити для оборони мiста. Але все було не так просто – на заклики рятувати вiд загибелi рiдний край вояки вiдповiдали, що спочатку мусять отримати все, що загарбано було в них пiд Пилявцями.

Це, щоправда, не вкладалося в здоровий глузд, бо вони самi ж те добро покинули на грабунок. Але й цього не досить, бо вони зажадали ще й пiдвищення платнi, хоча було багато таких, що навiть грошей не хотiли, а просто кидали Львiв та втiкали до Польщi. Ледве-ледве вдалося регiментарям затягнути 4 378 воякiв, хоча всiх утiкачiв з-пiд Пилявцiв перейшло через Львiв до вiсiмнадцяти тисяч. Важко було повiрити, що деморалiзацiя вiйська сягнула аж таких катастрофiчних розмiрiв, а авторитет Вишневецького зiйшов нанiвець.

Окремi загони татар i козакiв то там, то тут уже вигулькували на пiдступах до Львова. 4 жовтня вiйськовий роз’iзд Корнякта помiтив татар недалеко Миклашева, однак цю вiстку тримали в секретi вiд мiщан. Наступного дня вдалося упiймати татарина й привести в тортурню до Каспера. На службi в ката було двое татар, i за iхньоi допомоги полоненого допитали та довiдалися, що татари справдi вже близько. І хоча козакiв i татар сподiвалися вiддавна, але щойно тепер охопив страх самих регiментарiв i комiсарiв з думкою негайно тiкати.

У той час, як львiв’яни готовi були збройно боронити мiсто, шляхта мала iншу думку, вважаючи, що треба вiйсько зi Львова забрати, а боронити його малими силами, бо те вiйсько придасться для пiзнiших битв. Ця думка врештi перемогла. Вишневецький дав наказ вiйську готуватися до походу й того самого дня пополуднi, навiть не прихопивши харчiв, поспiшно покинув мiсто, та не лише з вiйськом, а й з усiма зiбраними грошима.

Князь нiчого нiкому не пояснив, а нiхто нiчого поганого й не подумав, бо вiйсько не раз виiжджало за мури вправлятися, та цього разу воно рушило до Замостя, а що на пiвнiч вiд Львова були вже татари, Вишневецький попрямував через Янiв. Однак i там у янiвських лiсах дiйшло до битви з татарами.

Роздiл 5

Юлiана: Гданськ. Гертруда. Королева Христина

Вересень 1648 року

Так у битвах та атаках проминули весна й лiто.