Сестри крові

Смужки зараз у модi ширшi й декольте бiльше. Корсет пiдiйде ось цей – гаптований опуклими трояндами з делiкатними зеленими литочками. Що на це скажете?

Я мовчала. Я геть не тямила, що б менi могло пасувати. Тому Гертруда все взяла на себе, вона пiдхопила вбрання, яке запропонував чоловiк, i повела до кiмнати для перевдягання. Там вона примiряла на мене кiлька суконь i вибрала три з них разом iз кiлькома сорочками, спiдницями та корсетом. А ще я попросила для себе ловецьке жiноче вбрання, Трудi вибрала каштановоi барви куртку, бiлу сорочку й штани; чоботи я мала.

Принаймнi цi шати вiдрiзнялися вiд тих, у яких я вже дефiлювала у Львовi. До суконь додалися ще кiлька пар панчiх, черевички, гребiнцi, хустинки, стьожки й рукавички. Наприкiнцi Гертруда навiдрiз вiдмовилася забирати той одяг, який дала менi в хатi.

– Дорогенька, – казала вона лагiдно, пригортаючи мене, – я вже нiколи не буду така струнка, як була. Коли ви приiдете до вашого Лемберга й напишете менi, я вiдiшлю для вас ще дещо зi своi шатнi.

А може, й сама вас провiдаю.

Я вiдчувала зворушення, але разом з тим i острах, я геть не бажала бути вiд когось залежною, надто, якщо не уявляла, чим би мала вiддячити. Але за тих кiлька годин, якi я провела з Гертрудою, все ж прониклася до неi симпатiею i довiрою, i цi вiдчуття перемогли.

– Ваша надмiрна доброта ошелешуе мене, – сказала я. – Не уявляю, як вам вiддячити.

– І не думайте про це. Якщо маете бажання, можемо ще прогулятися мiстом, а потiм пiдете до нас вiдпочити.

– Дякую, але я б волiла не гаятися.

– Куди ви так квапитеся? Вас хтось там чекае?

– Можливо… – Я стенула плечима й загадково усмiхнулася. Чи справдi мене хтось у Львовi чекае? Може, так, а може, нi. Та однаково мое мiсце там.

– Ага, – засмiявся Клаус, – то ви в унiверситетi часу не марнували й з кимось листувалися? – Я кивнула. – І як ви збираетеся мандрувати?

– На одному з кораблiв… до Лемберга.

– Тобто ви ще не знаете, на якому й коли? – здивувався вiн.

– Нi. Буду рада, якщо ви менi в цьому допоможете.

Я подумала, що плисти назад iз корсарами буде безглуздям, адже мушу зiйти на берег кралею. Їхню реакцiю на таке перевтiлення не важко передбачити. Жiнка на кораблi! Страхiття!

– Гаразд. Германе! – Клаус покликав слугу, що, стоячи на драбинi, вирiвнював скрученi сувоi тканин. – Гайни-но до дядька Густава, нехай погляне у свою книжечку, чи не пливе найближчими днями яке корито до Лемберга.