Вікна застиглого часу

Ключ мала тiльки мама, а берегла вона свое багатство не лише вiд мене, а й вiд татуня, бо вiн – щира душа – мiг би пригостити якоюсь заморською плящиною першого-лiпшого пацiента.

Та, видiляючи цукати для торта, мама не ставила перед нами iх цiлими слоiками, а йно по кiлька з кожного виду. Їi невитончений торгiвельний смак протестував проти того, аби ми й з цукатiв майстрували якiсь картинки, бо ж тодi неодмiнно з’являлися б обтинки, але дiдусь завше був на моему боцi i переконував маму, що цукатiв замало. Можете собi уявити, яким розкiшним був викладений на тортi напис «Христос ся рождае!»

Зразу ж у хвилю своеi появи печиво замикали в креденсi.

Особливо це стосувалося коржiв, якi чекали свого часу, коли iх перемастять i оздоблять, а що пекли все це впродовж кiлькох днiв, то запахи, якi долинали звiдти, не давали менi спокою. Тому найбiльшою моею мрiею було вiдшукати казкового ключа й вiдiмкнути креденса, i я справдi намагався знайти його, але пошуки моi були марнi. Тодi я вдався до хитрощiв.

Задня стiнка креденса була з фанери, прибита маленькими цвяшками, а що креденс стояв не упритул до стiни, а впирався в плiнтус, то залишалася цiлком пристойна щiлина мiж фанерою i стiною. Одного разу, коли дiдусь i бабуся подалися разом на базар i лишили мене самого, я пiдважив фанеру, просунув руку i намацав вергуни. Одного за другим я порятував iх вiд того мороку, в якому вони гибiли, i видобув на свiт Божий, сховавши пiд своiм лiжком. Наступного дня, ставлячи в креденс чергового пляцка, мама зауважила, що вергунiв малувато, i вчинила алярм.

Сiмейна нарада одноголосно визначила, що причиною тут мишi, тато з дiдом вiдразу заходилися ставити полапки. Причому тато своi, а дiдо своi. Справа в тому, що дiдусь майстрував полапки сам, але тато чомусь iм не довiряв i ставив купованi в магазинi. І тi, i тi полапки справлялися iз завданням цiлком добре, але мисливцi нiколи не могли дiйти згоди, котра лiпша.

Та як на те мишей на ту пору в нас у хатi не водилося, i я почав гарячково роздумувати, як врятувати ситуацiю, i не намислив нiчого мудрiшого, як спробувати випросити мишу в сусiдiв.

Син пана Суслика, малий шмаркатий Ясьо, зачувши, чого я потребую, вiдразу поцiкавився:

– А со дас?

– Жука з рогами в пуделочку.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/uriy-vinnichuk/v-kna-zastiglogo-chasu/) на ЛитРес.