На нашем сайте вы можете читать онлайн «Вікна застиглого часу». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Легкое чтение, Ужасы / мистика, Мистика. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Вікна застиглого часу

Автор
Жанр
Дата выхода
28 апреля 2016
Краткое содержание книги Вікна застиглого часу, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Вікна застиглого часу. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Юрий Винничук) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
«Вікна застиглого часу» (2001) – це одна з найкращих книг Юрія Винничука, вона має велику популярність серед читачів, зазнала декількох перевидань в Україні й перекладена англійською мовою.
Події в ній розгортаються у невеликому Станіславі другої половини минулого століття, коли автор був ще дитиною. Люди, які живуть у цьому невеликому містечку, добре знають одне одного, і кожен з них має свою історію. От тільки не завжди зрозуміло, де в цих історіях зникає реальність і з’являється фантастика, де дійсність перетікає в казку. Світ уяви єднає правду і вигадку, однак все складне і незрозуміле автор витлумачує по-дитячому просто, бо всі учасники цих історій йому дуже добре знайомі, і немає нічого дивного в тому, що відьми та чарівниці – це звичайні сусідки.
Магічний реалізм по-українські, замішаний на легендах, фольклорі, світ мальовничих видінь, барвиста, соковита мова оповідань, що ввійшли до цієї книжки, не залишають байдужими читачів, вражаючи своєю правдивістю і одночасно прозорою наївністю.
Вікна застиглого часу читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Вікна застиглого часу без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Колись вiн рiс на подвiр’i Ілаялi, вона дуже любила гойдатись. (Гойда-гойда! Вище, вище! Гойда!) Тваринка пищить так пронизливо, i менi здаеться, наче крiзь моi вуха тягнуть цупку нитку. (Гойда-гойда! Не бiйся, не впаду!) Зненацька голос яструба чую над собою i свист його тiла, що протинае повiтря, а я бiжу зi всiх сил до горiха в надii сховатися в його дуплi, i страх затискае в клiщi мое налякане серце, а яструб ось-ось упаде менi на тiм’я, i я пищу точнiсiнько так, як i тая тваринка, бо вже бачу, що не врятуюся, – дупло в горiховi таке вузьке, i я нiколи не проникну в нього, а моя Ілаялi смiеться: «Гойда-гойда-гойда!»
Граната на двох
У пивницi було тьмяно i гамiрно, з вулицi долинав пронизливий скрегiт трамвайних колiс.
– То ви не пригадуете мене? – спитав я старого Тарковича.
– Направду, нi, – похитав головою, не зводячи з мене здивованого погляду. Потiм вiдсьорбнув пива i сказав: – Стiльки людей за життя бачиш…
Голос мав хрипкий i втомлений.
– Певно, я змiнився, якщо не пiзнаете мене. Ви – Таркович, правда?
Почувши свое прiзвище, блиснув очима i знов уважно подивився на мене. Усмiшка зiв’яла.
– Я товаришував з Мiськом.
Вiн враз зацiпенiв, i рука його мiцно стисла гальбу, аж побiлiли пальцi. Але обличчя вже потеплiло. Щось схоже на страх було перед тим на ньому. Мабуть, хтось неприемний спав йому на гадку, коли намагався мене впiзнати.
– То ти знав мого хлопця?
– Так. Ми з ним були нерозлийвода. Я часто бував у вашiй хатi.
– Правда? Бач, як воно… Я думав, що всi вже за него забули…
– Я пам’ятаю Мiська.
– То ви, певно, й разом до школи ходили, так?
– Так. Вiд першого класу.
В очах його заблищали сльози, й усмiхненi губи затремтiли.
– Тепер був би вже Мiсько таким, як ти…
Його рука сповзла менi на рамено i застигла. Була в нiй вага всього свiту. З хвилину вдивлявся кудись у темну мокру пiдлогу, потiм звiв голову i сказав:
– Нi… не можу його уявити таким дорослим.
Витер кулаком очi й додав:
– Знаеш, як по правдi… тяжко менi його згадувати… Та й менi вiддавна нiхто вже про нього анi не спiмне.











