Золоті копита

Тепер iншi теж прислухались i почули звуки, подiбнi до того, як десь далеко женуть велику череду чи отару. І ще немов приглушенi людськi голоси, тихе кiнське iржання. І козацькi конi занепокоено нашорошили вуха. З верха груда Омелько просто скотився, просто з'iхав навприсядки по шовковистiй висохлiй травi.

– Бродом переганяють дiвчат Не злiчити, скiльки iх! Татар наче небагато. Половина на тому березi стоять… Половина на цьому. Може й три десятка буде… Не встиг Омелько закiнчити, як отаман Іван враз одмiнився.

 – Мало чи багато – б'емося! Самопали до бою! – Крижаним голосом наказав отаман. – Креши вогонь, заправляй ноти. Левко, Семене, Степане – спiшуйтесь. Ми – верхи. Кожен бере одного. Левко! Твiй – крайнiй злiва. Господи, спаси, сохрани i помилуй! Амiнь!

Пiднялись обережно на пагорб i стали за чагарами i двома кривими в'язами.

Левко iз руки стрелив, за ним зразу Семен лупонув гiшпанським мушкетом, опертим на фуркетi, щербатий Степан, хоч i не найкращий стрiлець, та притис самопал до в'яза i не схибив.

А отаман Іван, Омелько i Степан Кринка залпом докинули на землю ще трьох татар.

Громова луна пострiлiв покотилася над грудами над болотистими берегами Гнилоi рiчки. І дим ще не почав розходитись, а козаки вже набивали порохом самопали.

Тим часом, бранки рвонулися на рiзнi боки. І хоч не дуже багатьом вдалося порвати пута, а все ж хто з них кинувся в очерет, хто назад на цей берег подряпався, хто просто зопалу брiв по водi. Останнi ж товклися на бродi, збиваючи одна одну з нiг, рвалися на всi боки, затягуючи ще сильнiше пута собi i на руках, i на горлi.

Татари не дуже розгубились. Однi ординцi кинулись швидше на той берег до пов'язаних полонянок, другi з арканами i нагаями пустились вертати втiкачок, а третi, бачачи, що окремi полонянки ось-ось втечуть i сховаються, побили iх стрiлами. Четвертi, з'еднавшись iз тими, що iх з-за верболозу не побачив нi Омелько, нi отаман Іван, помчали через рiчку на козакiв.

І iх було не менше чотирьох десяткiв. Мчали на козакiв iз скаженим завиванням i рясно сипали поперед себе стрiлами.

Знов Левко Барило стрiляв перший, бо ранiше всiх налаштував самопал. І зняв вiн татарина в дорогiм каптанi та зеленiй чалмi.

Іншi козаки зразу за Левком, як i перше, вдарили з самопалiв. Знов шiсть важких свинцевих куль кинули шiстьох зайд на землю.

Із навiсним виттям випустили татари хмару стрiл i миттю скотились назад до рiчки.