Таємниця одного дiаманта

Годувати iх i дивитись, щоб вони не побили яйця, що знесли, було одним iз обов'язкiв Алi. Кухар дивувався, що хлопець так швидко i старанно виконуе всi його накази, особливо ретельно прибирае всяке смiття i непотрiб.

Звiдки було знати кухаревi-товстуну, що все це було хлопцевi забавкою у порiвняннi з базарними вулицями чи готуванням кiзякових колобкiв для палива.

А яка насолода швидко обiрвати золотi покривала цибулин, або почистити головку часнику вiд бiлоi шкаралупи так, щоб жоден зубок не вiдпав! Обрiзай корiнцi та бадилля чорноi редьки, переливай кунжутну олiю 4, один запах якоi вже насолода i радiсть душi! I вся городина i всi спецii найкращi, найчистiшi!

Пасажири трималися двома гуртами – купцi та збирачi податкiв.

Ненависно зиркали один на одного. Бо не було у купцiв гiрших ворогiв, нiж збирачi податкiв.

А серед купцiв вирiзнявся один товстун на iм'я Джафар. За очi його звали Покiйником. Хоча на покiйника вiн аж нiяк не скидався – цiла гора жиру! Прiзвисько «Покiйник» йому дали, бо сталася з ним одна предивна iсторiя, у якiй Всевишнiй явив свою волю i покарав того, хто зневажае його iм'я.

Ось що довiдався хлопчина вiд кухаря про товстенного купця.

Ще змолоду був Джафар багатим купцем, а коли вбився у силу, то взагалi загрiбав гори золота. Та якось вiн поручився у великих грошах за свого доброго приятеля. А той обдурив його i лишився жити в Єгиптi. Довелося платити Джафаровi величезний борг.

Та вiн не був дурнем – пiдкупив судових чиновникiв i сплатив лише частину боргу зразу. Бо iнакше пiшов би жебрати пiд фортечнi мури. I так i далi пiшло – Джафар давав гостинцi чиновникам i по малих частках сплачував борг. Про що зрештою довiдався секретар вiзира. Сказав вiн одного ранку, коли в його кiмнату понабивалися всi його попихачi:

– Друзi моi! Вiльнi i раби! Правовiрнi та люди письма! Менi потрiбна людина, яка б не боялася анi Аллаха, нi Страшного суду.

I щоб людина та служила лише менi – не гiрше, нiж вiрний пес…

Усi мовчали. Звичайно, всi вони посiпаки та блюдолизи, одним словом, гiени та шакали. Чистих там не бувае! Але й вони замовкли, бо своiм пiдлим нутром вiдчули, що йдеться про пiдлоту, яку треба вчинити вiдверто, не ховаючись.

– Що – немае у мене вiрного пса?

Тодi виповз наперед брат цирульника самого халiфа.