Таємниця одного дiаманта

– Я зроблю для тебе все, що забажаеш! I навiть бiльше того!

Ляснув у долонi секретар вiзира:

– Якщо так, то говорю тобi – iди в податкову управу! Покажеш iм мого листа, але не вiддавай i не дай переписати. I нехай вони складуть реестр усiх боргiв Джафара… А потiм витискай з Джафара усi грошi, як тiльки зможеш. Що буде зверх боргу купця i боргу казнi, то все твое!!!

Ледь не захлинувся брат цирульника вiд щастя та пожадливостi. Здоровенний був чоловiк, красень, та мiлкий душею.

– Але я не подужаю його мордувати!.

.

– То бери башибузукiв iз двiрцевоi варти. Бо вони геть розледачiли!

Схопився брат цирульника i чимдуж кинувся до сторожiв.

Прихопив iз собою з пiвтора десятка здоровенних тюркiв. При повнiй зброi поперлися всi гуртом до податкового вiдомства.

Там брат цирульника вчинив неймовiрний гвалт, i чиновники поспiшили видати записи всiх боргiв Джафара.

Звiдтiля брат цирульника помчав до оселi Джафара, а за ним поспiшили тюрки-башибузуки. Схопили товстого Джафара i потягли спочатку до казарми у фортецю.

Там з нього зiдрали всi його шати. Лишили тiльки чалму. Нею вiн, мов пiд час хаджа, обгорнув свою срамоту. Вiн стояв перед ними навколiшки й просився у своiх мучителiв, щоб вони його помилували i не позбавляли нi життя, нi достатку…

Проте брат цирульника спокiйно, без гнiву, повторював:

– Давай грошi, давай грошi, давай грошi…

Тюрки ж били його бамбуковими палицями по голому тiлу.

Потiм його потягли в прохолодний льох казарми – тюрки стомилися мордувати його на спекотi.

Тюркам набридло це дiло, i вони, розподiливши шати купця, посiдали попiд стiнами й кейфували. Тодi брат цирульника пообiцяв кожному, хто мордуватиме його клiента, по два дирхеми…

Кухар перегортав над жаровнею на решiтцi рибу, поливаючи на неi кунжутну олiю, заправлену тертим шафраном, посипав скибочками цибулi.

А його новий помiчник намагався розгледiти в глибинi каюти крiзь велику щiлину купця Джафара. Джафар не вiдмовляв собi в зручностi не лише вдома, а й у дорозi.

Алi знав, що Джафар платить за окрему каюту бiльше, нiж усi пасажири сафiни, разом узятi, за проiзд до самiсiнькоi Басри.

Зрештою Алi добре розгледiв повне, бiле, наче набрякле лице з вишнево-червоною бородою.

Кухар пiдливав з глечика, такого маленького, що вмiщувався на його долонi, якийсь одному йому вiдомий соус. Хлопчик спитав у дебелого кухаря, з чого складаеться сумiш. Та кухар на нього визвiрився, нiби Алi спробував його при всiх пограбувати.