Таємниця одного дiаманта

А в Басрi з тим папером-сакком прийде купець до iншого мiняйла, який у долi з багдадським мiняйлом, вiддасть сакк мiняйлi i одержить свое золото… Ну, звичайно, лишить якусь частку золота цим мiняйлам.

– За що? Вiн же одержуе свое золото?

– Те золото, що лишаеться в мiняйл – то iм плата за клопоти з грошима купця. Адже вони тим папiрцем оберiгають грошi купця вiд розбiйникiв i злодiiв. Адже одержуе свою платню нiчний сторож за охорону будинку. Тебе оберiгають – плати! За все в життi треба платити! За все треба! За золото – плати! За хлiб – плати! За охорону-плати!.

. Життя – накритi столи серед базару! Той, хто стараеться, той бере з цих столiв для свого прожитку! За все треба платити. А от як платити найменшу цiну за найкраще – то найбiльша наука в життi!..

Хлопчик був вражений, що чорнобородий, який з iншими говорив нiби iз зневагою, по-простому роз'яснюе йому, служцi кухаря на рiчковiй сафiнi, сину нужденного смiттяра.

Алi подумав: «Це перше диво, яке зi мною сталося в подорожi! Правду кажуть бувалi люди, що найбiльше з чудес трапляеться в мандрах!.

.»

Але його приемнi роздуми перебив горластий кухар, i довелося чимдуж поспiшити до жаровнi…

3. РОЗБIЙНИКИ

На третiй день з'явилися розбiйники.

Судна мандрiвцiв були вже недалеко вiд Шатт-ель-Арабу – злиття великих рiк Євфрату й Тiгру.

Вода пiднялася високо i геть залила все навколо. Греблi, дороги та вали зводились над водою не вище нiж на лiкоть-два. Каламутнi води розбiгалися сотнями звивистих проток межи заростей велетенського очерету-касабу.

Коли на сходi зблякло небо i згасла вранiшня зiрка Сiрiус, з молочного туману виринули чорнобокi човни.

Один з розбiйникiв звiвся на повен зрiст i закричав, що вiн вимагае плату за iхню охорону. Зовсiм мала плата – по сотнi динарiв з купця, по десять дадуть подорожнi, по дирхему з кожноi голови команди!

Його слова гримiли над склистою водою протоки i над рисовими полями, та зразу ж потопали в густiй запорi височенних стеблин очерету.

I тут, як на бiду, чи на щастя, бо капiтан сафiни не встиг ще придумати, як вiдповiсти, iз своеi каюти протиснув черево Джафар i заревiв, як верблюд пiд час тiчки:

– Ти, ганьба своеi мами! Затичка в курячiм гузнi, пожиратель свиней i тухлоi риби! Не потребуемо твоеi охорони! Моi знаменитi сiдницi, сiдницi Джафара Покiйника, запорука моiм словам! Подивися на них – iх споглядання й буде тобi платою за турботи!

I Джафар повернув свiй могутнiй зад до рiчкових розбiйникiв.