Таємниця одного дiаманта

Напасники заклякли на своiх човнах вiд подиву та обурення.

А тюрки вже попадали за борти лодiй iз самострiлами та луками.

Малий Алi, щоб усе добре розгледiти, наче наполоханий кiт, видерся на щоглу. Тiльки вiн обхопив вершечок щогли, як заверещали розбiйники, заревли тюрки-стражники. В повiтрi засвистiли короткi арбалетнi стрiли, глинянi кулi з арбалетiв i пронизливо заспiвали довгi очеретянi стрiли рiчкових людей.

Згори хлопчиковi було добре видно, що всi купцi, кухар, – капiтан i матроси впали на самiсiньке дно сафiни, сховалися за паками бавовни та египетського льону.

Купець Джафар теж гепнувся за паками i плазом-плазом рачкував до своеi повстяноi каюти. Голова його притискалася до дошки, а от сiдницi пiднiмались горою над палубою. Кiлька разiв стрiли чиркнули по його неймовiрному заду.

Стрiли дзижчали i навколо Алi. Проте вiн не встиг перелякатись i думав. Лиш про те, щоб втриматися на щоглi i краще роздивитись розбiйникiв.

Вiн не трусився вiд страху – був упевнений, що розбiйники грабують i позбавляють життя лише багатiiв.

Про випадковi стрiли чомусь не подумав. Але рiчковi розбiйники нiкого, крiм нього, не бачили. З усiх подорожнiх лише вiн був на виднотi – сидiв на вершечку щогли, мов пташка, припнута до жердини. Це розлютило напасникiв. Стрiли одна за одною впивалися в щоглу бiля його нiг, свистiли над головою, лоскотали пiр'iнами по руках i по ногах, порвали сорочку, порiзали вiстрями холошi штанiв.

Зрештою стрiли прошили б хлопця, та трапилася халепа – товстун Джафар рвонувся до своеi каюти, зачепив паку з бавовною, перекинув корчагу з олiею, i все те гепнулося на розпечену жаровню!

Мить – i густий чорний дим заклубочився вгору, закрив вiд стрiльцiв хлопчика.

Жовтий вогонь масними язиками обхопив паку з бавовною.

– Пожежа,! – заволав капiтан i, не зважаючи на стрiли, вискочив iз схованки i скинув у воду палаючу бавовну. За ним, ледь не плазуючи, прибiг кухар i, голосно лаючись, обпiкаючи собi руки i лице, пiдхопив напiврозбиту корчагу з олiею.

i перекинув за борт. Хтось iз матросiв теж отямився, зiрвав повсть iз Джафаровоi каюти i кинув ii на палаючу олiю.

Рiчковi грабiжники, побачивши переполох на сафiнi, щосили завеслували до мандрiвникiв. Але вони не розрахували – олiя розпливлася по водi, наздогнала тлiючу паку. I пiдхопилося вгору над водою жовтими й червоними крилами полум'я. Швидка течiя на зворотi витягла серпом палаючу олiю. А вiстря серпа за якусь мить торкнулося заростей касабу.