Таємниця одного дiаманта

Палац же приголомшував усiх, хто його бачив. I не лише золотом i смарагдовою полив'яною банею височиною аж на 80 лiктiв. I на банi вершник мiдний золочений. Переповiдають, що вершник показував списом туди, звiдкiля загрожував ворог чи «навiть, ще страшнiше, власнi пiдданi – бунтiвники».

Ми здогадуемось, що розповiдь про списоносного стража разом з арабами перенеслася до Iспанii в Гранаду. У переповiстках iхнiх сусiдiв-християн Аль-Мансур перетворився на легендарного Альманзора.

Про чарiвного вершника на початку минулого столiття написав американський романтик Вашiнгтон Iрвiнг.

Як довела славнозвiсна поетеса Анна Ахматова (а без псевдонiму – Ганна Горенко), ця розповiдь Iрвiнга так вплинула на Олександра Сергiйовича Пушкiна, що вiн скомпонував незабутню казку про золотого пiвника. I завершив ii генiальним гаслом для всiх казкарiв, як членiв Лiтфонду, так i початкiвцiв: «Сказка ложь, да в ней намек – добрым молодцам урок!»

Отож мiсто збудували.

Але тi, хто в ньому мешкав, потребували i iжi, i питва, i рiзних послуг всяких фахiвцiв.

I незабаром Кругле Мiсто обросло з усiх бокiв людськими житлами всiх ступенiв достатку та вбогостi.

Ну а при такому оточеннi вже нi того страху, нi тоi поваги до мурiв i башт Круглого Мiста, Мiста Спокою, Мiста Миру.

Халiф Аль-Мансур, як достеменно вiдомо, нiяких вузiв не закiнчував, теорii та практики мiстобудiвництва навiть екстерном не складав. Тому його наiвну футурологiю i вiру в безпеку власноi персони вибачимо.

Але навряд подiбнi речi можна вибачити так галасливо розрекламованому будiвництву мiста майбутнього, столицi Бразiлii. Той же Аль-Мансурiвський палац, тiльки оточений не мечетями, лавками, лазнями та ханами, а звичайнiсiнькими бiдонвiлями. Ось як! I не коли-небудь, а в 70-тi роки останньоi ери…

Коли маленький Алi, якого, як ми вже вирiшили, потiм називатимуть Алi аль-Багдадi (Алi iз Багдада), народився на базарi i почав свое нужденне трудове життя на тому ж базарi, то давно вже не було i «Аль-Кубба аз-захаб» – «Золотоi банi» з вершником на верхiвцi – завалилося склепiння ще в 941 роцi пiд час страшноi повенi.

А мури палацу стирчали до середини XII столiття. Тобто iх розтягли на цеглу ще десь за пiвстолiття до народження малого Алi.

Батько Алi, Хасан, жив без жiнки i служив смiттярем на базарi.

Отож доводилося йому все робити власними руками.