Таємниця одного дiаманта

I смiття прибирати, i кiзяки, якi назбирав на базарi, продавати дрiбним торговцям, якi скуповували й перепродавали не лише кiнськi та волячi кiзяки, а й людськi фекалii. Доводилося самому дiставати поживу, самому готувати страви i доглядати за малим.

Жив смiттяр з малим в щiлинi мiж двома будинками. З одного боку був маеток знаменитого ювелiра, а з другого боку був будинок лiкаря-християнина.

Ювелiру батько платив за те, що вiн зайняв простiнок мiж двома будинками. Платив i лiкарю-християнину теж за те, що спить в затишку товстих глиняних мурiв.

Будинки стояли недалеко вiд легендарноi повноводноi рiчки Тигр. Неподалiк вiд iхньоi схованки було припнуто старезний водяний млин на плаву. Вiд раннього ранку до пiзнього вечора вiн гуркотiв жорнами, безупинно плескав лопатями колеса по каламутнiй водi i рипiв, рипiв старими своiми болонками та дошками. Коли повiвав вiтер до сховища малого Алi вiд рiчки – вiн приносив найкращий у свiтi, життедайний теплий дух розмолотоi пшеницi.

Повсякчас над рiчкою чулися крики човнярiв, вiд зорi до зорi, а то й глибокоi синьоi ночi.

Бо не одна тисяча човнiв була у славному Багдадi. Човнярi чого тiльки не перевозили, кого тiльки не переправляли з берега на берег: i людей, i тварин, i коштовностi, i кiзяки, сушенi на паливо, хмиз i глеки з бiтумом, рабiв i воiнiв, поетiв i повiй…

Спробував Хасан одружитися вдруге, щоб у домiвцi була господарка i помiчниця. Та якось старий Хасан прийшов додому ранiше, нiж звичайно, i побачив – мачуха доiдае гарячi оладки, а малого вiдштовхуе вiд дерев'яноi тацi з вареними бобами.

Вiн тодi сказав, за мусульманським звичаем i правом, три рази, що вона йому не жiнка. I вигнав геть.

У Хасана було багато роботи, бо вiн прибирав якраз весь бруд, що був в тому кутку базару, де торгували дрiбною птицею, м'ясом i дрiбною худобою. Але водночас це була едина можливiсть жити, бо хтось десь давав йому кiстку мозкову, чи шмат потрiбку, чи клапоть шкiри з мiздрею. Та ще й те, що йому вдавалося продавати зiбранi за день корзини кiзякiв, приносило йому якийсь прибуток.

Та всього цього ледь-ледь вистачало на життя, i зовсiм не вдавалося батьковi заощадити монет, щоб винайняти собi справжне помешкання, а не щiлину мiж будинками. Бо вiн ту щiлину перекрив згори очеретом i вербовими гiлками, а передню та задню стiни зробив з очерету та шматкiв староi повстi. Ту повсть Хасан знайшов на смiтнику. Багатi люди повсть чiпляли на вiкнах i на човнах в спекоту i поливали згори водою.