Таємниця одного дiаманта

Вода тонким шаром розпливалася по повстi, а протяг насичував кiмнату чи каюту вогкою прохолодою в жахливi спекотнi днi багдадського лiта… Тодi люди могли жити або в пiдвальних помешканнях, через якi протiкали вiдведенi струмочки вiд каналiв i водосховищ, або в кiмнатах, де на вiкнах висiла мокра повсть.

Те, що поруч базару вони мешкали, було велике щастя.

Але лiворуч, неподалiк, зразу за кривусiнькими вуличками, за мурами старими, напiврозваленими, був невiльничий ринок. То була непереборна спокуса для смiттяра Хасана.

Вона завжди вiдволiкала його вiд нормального плину життя. Бо коли прибувала нова валка рабiв, вiн полишав малого Алi збирати кiзяки, а сам дрiботiв з корзиною кривими вуличками до невiльничого ринку.

Страждаючи i вдаючи, що вiн гарливо працюе, крутився бiля тих мiсць, де мали показувати знатним покупцям оголених невiльниць i можна буде хоч краем ока зиркнути на жiночу голизну.

Коли батько i син, вкрай висотанi денною працею, поверталися ввечерi додому i з рiчки вiяв вiтерець, то вони не могли навiть вогню розпалити в жаровнi, щоб зiгрiти свою юшку.

Бо зразу ж в один голос i ювелiр-iудей i лiкар-християнин кричали, що вони виженуть iх геть, бо вони смородом своеi страви псують iм рiчкову вечiрню прохолоду.

Тодi вони забирали свiй горщик i йшли в найубогiший шинок, що утримував один християнин – такий же араб, як i батько Алi, смiттяр Хасан, тiльки молився у церквi i вживав вино не потайки, а вiдверто i в яку захотiв годину дня.

У шинку збиралося багато мусульман, бо там можна було випити вина.

I виходило, що в шинку завжди було бiльше мусульман, нiж християн, бо iх сюди гнала заборона випивки в мусульманських заiздах.

Отут, а ще в християнських монастирях могли впитися до того стану, коли iм ввижалися i дiви райськi, i зеленi кущi Едему, i сам тверезий, як скельця, пророк Магомет.

В шинку з дозволу господаря Хасан розiгрiвав свiй горщик на жаровнi, а за те мав принести завтра сушених кiзякiв – вони дають найкращий жар.

В закопченiй довгiй кiмнатi було затишно, краще нiж вдома, i малий сьорбав з насолодою сочевичну юшку, вмочуючи в неi пiдгорiлий i пiдсохлий окраець хлiба.

Батько ж iв похапцем, пожадливо, сьорбаючи та плямкаючи, бризкаючи слиною, i все говорив i говорив. Розповiдав своiм сусiдам, таким же злидарям, як i вiн, за скiльки сот динарiв 2 продали сьогоднi танцiвницю Фатiму, скiльки правили за повiю-грекиню, скiльки коштували служницi та якi були груди у молодоi вiрменки.