Трагедія гетьмана Мазепи

На територii фортецi було 250 садиб, у яких мешкало 1500 осiб. У кожнiй садибi було по одному чи два житлових будинки на пiдклiтах – нижнiй поверх використовувався здебiльшого для господарських потреб.

У Литовському замку мiстилася й Генеральна вiйськова канцелярiя, вищий орган виконавчоi влади в тодiшнiй Гетьманщинi.

На другому мiсцi в Генеральнiй радi вiн, Василь Леонтiйович Кочубей, генеральний суддя. Коли б не гетьман, то вiн би урядом керував. Але й перед ним, як перед владарем, гнуться. Для полкових та сотенних судiв вiн, Василь Леонтiйович, i цар, i бог.

Та й полкова й генеральна старшина у його вiданнi. Що не може гетьман, все може генеральний суддя. Один крок йому залишився до булави, а вiн нiяк його не може зробити. Наче мiж гетьманом i ним прiрва. От i крутись – i там пече, i тут гаряче. Булава поруч, а до неi не дотягнешся…

– Бо – тюхтiй! – звично гне свое жона. – На таких, як ти, iздять. – І додае традицiйно: – Пора, пора вже тобi вирушати в похiд за булавою.

– Куди – в похiд? Що ти мелеш?

– Що чуеш. А в похiд до царя. До Петербурга. Йому треба капнути на гетьмана, що вiн щось там – придумай, – проти царя затiвае. От твое й буде зверху. Цар не стерпить, якщо гетьман щось проти нього мае… От i вiдхопиш булаву…

– От i вiдхопиш булаву, – слiдом за жоною повторив Василь Леонтiйович. І по хвилi зiтхнув: ах! Якби ж то нарештi пощастило вiдхопити ii, рiдненьку!.. Булава… Як ти близько i як ти водночас ще й далеко. Скiльки до тебе не наближайся, ти – ось-ось, а дотягнутися до тебе то те заважае, то те… І треба набиратися терпiння, хитрощiв та впертостi i знову тягнутися до неi, рiдненькоi…

Що таке булава? Всього лише палиця з кулястим потовщенням на кiнцi, яка колись була вiйськовою зброею – нею зручно було трощити черепи.

Лусь, трiсь! І ворога немае. А вже потiм ця палиця, але оздоблена усiма коштовностями, стала символом влади. І самою владою водночас.

У правiй руцi – булава, кулею прихилена здебiльшого до правого плеча свого господаря-носiя, головка ii виступае трохи вище плеча.

Як на параднiй парсунi Богдана Хмельницького, першого украiнського гетьмана. Це, так би мовити, його офiцiйний портрет (чи, як у Квiтки-Основ’яненка, патрет). Булава – незмiнна. Без булави гетьмана ще не було. Без голови – траплялося, але щоб без булави… Нi, нi, такого й бути не може. В подiбнiй позi з булавою бiля правого плеча гетьмани Дорошенко, Брюховецький.