Десята заповідь

Поки одужувати не почне. І стiльки впевненостi було у ii словах, що навiть мати нiчим не могла заперечити своiй невiстцi. Хоча у ii серцi на якусь мить сколихнулася нестримна хвиля ревнощiв, та вiдразу ж i вляглась. Прогнала ii, осоружну, не давши нiкому й помiтити. Зрозумiла мати, зрозумiла, що саме вона, ii невiстка, мати його дiтей, у цiй важкiй ситуацii найбiльше зможе допомогти йому – ii синовi. Тiльки б iй сили для того вистачило!

– Я теж трiшки посиджу з тобою, Галинко.

А потiм до дiтей пiду, – нiжно обiйняла за плечi свою невiстку. – Ти, батьку, швиденько бiжи до внукiв. Щоб, не дай Боже, не перелякав iх хто. Побудь там, поки я прийду. А сюди по черзi ходити будемо.

– А ти, доню, за дiтей не переживай, – це вже до невiстки. – Ми з батьком iх доглянемо. Дома у вас все добре буде. Тiльки б тут все швидше на поправку пiшло.

Не менше години просидiла мати з невiсткою, мовчки вдивляючись у Василеве обличчя.

Вона все ще марно сподiвалась на те, що от саме зараз вiн вiдкрие своi карi очi, i що страшний привид небуття вiдiйде кудись вбiк i бiльше нiколи, нiколи, нiколи не пiдступиться до нього.

А Василь лежав нерухомо, як лiкарняна подушка, бiлий, i тiльки по легеньких порухах простирадла ледь-ледь вгадувалось його дихання. Навiть не вiрилось, що такий сильний чоловiк може ось так безпорадно лежати, не маючи сили не лише руку пiдняти, але й очi вiдкрити.

– Ідiть уже, мамо, – нiби пробудившись вiд важкого сну, тихо прошепотiла Галина. – Пiдiть до дiтей наших. Щоб я хоч за них спокiйною була. А то серце мое може й розiрватися мiж ними й Васильком.

– Йду, донечко! Батько тобi щось поiсти принесе.

– Ой! Краще не несiть нiчого. Не до iжi менi тепер. І ложки в рот взяти не зможу. Не ображайтесь тiльки.

Постарiла за цей недобрий ранок на добрий десяток лiт, мати тихо вийшла з палати, залишивши Галину наодинцi зi своiми гiркими думками, зi своiм коханим чоловiком, iз ii немiчним сином.

І навiщо тiльки Господь нагородив людей здатнiстю думати? Та ще й такою сильною здатнiстю, що думки тi у покорi нiяк не втримати?…

Галя залишилася у лiкарнi. Залишилась поряд зi своiм коханим i, фактично, наодинцi зi своiми думками.

Лiкар сказав, що операцiя пройшла успiшно, i що виживе ii Василько, та ще сто лiт проживе.