Десята заповідь

 – Всi слiди позатоптували! Як тепер накажете менi злочинця шукати? Чи, може, самi знайдете? Кого тут вбили?

– Не вбили, – вийшла наперед Марiя Михайлiвна. – Поранили тiльки. Важко поранили Василя Степанчука.

– Це бiзнесмена нашого новоявленого? – нiби зрадiвши несподiванiй новинi, навiщось перепитав мiлiцiонер. – Того, що лiсопилку у лiсництвi влаштував? Хто б мiг подумати?… Але, якщо його тiльки поранено, то нам тут i робити нiчого. Коли до себе прийде, то сам свого кривдника знайде. Сам же його й покарае. За ним не заржавiе…

– Ти б, Макаре, менше язиком молов! Краще дiлом займись, якщо ти хоча б на якесь дiло придатний, – обрiзала його Михайлiвна.

– Но, но, но! – сердито прикрикнув на неi представник закону. – Посадову особу при виконаннi ображаеш! До «кутузки» захотiла?

– А ти на мене не нокай! Не запряг! І кутузкою своею мене не лякай. Я вже стiльки разiв лякана, що тепер нiчого не боюсь. А тебе – то й поготiв. Приiхав дiло робити, то й роби! Чи ти тiльки зi мною лаятись будеш?

– Ти поговори ще у мене, колючка будякова! Чому пораненого забрали, нас не дочекавшись?

– Та чи ти з дуба впав, лейтенанте?!.

П’яний ти, чи температура раптом пiднялась, що дурницi такi верзеш? Дитя мале знае, що пораненого рятувати треба, а не твого приiзду очiкувати. Ось тут вiн лежав. Лицем донизу. Куля у груди, трохи вище серця попала, i зi спини вийшла.

– Ти, Михайлiвна, так гарно все розповiла, нiби сама у нього стрiляла…

– Пояснила, бо кров спиняла, рану його перев’язувала. Та що з тобою говорити? Невже у вашiй мiлiцii нiкого бiльш путнього не знайшлося? Один полiцай-Макар у мiлiцii штани протирае?

Михайлiвна навiть сплюнула спересердя.

А люди, що стояли довкола, сердито загомонiли, поминаючи нерадивого мiлiцiонера не зовсiм добрим i далеко не тихим словом.

– Ти таки напросишся у мене на неприемностi. Навiть стаття у кодексi вiдповiдна е. «Образа властi» називаеться.

Тут вже й iншi не стримались. А старий Семенович вiд обурення навiть трохи заiкатися почав:

– Т-ти д-довго ще б-будеш з ж-жiнкою л-лаятись? М-може хочеш, щоб я, як депутат р-райради, т-тебе на с-сесiю викликав, д-де т-тебе люди про роботу твою з-запитають? Теж менi, власть з-знайшлася! Задрипана…

На сесiю районноi ради Макаровi явно не хотiлося.

Тому вiн, наскiльки мiг, приглушив свiй гнiв. Але й далi продовжував щось тихо бурмотiти у своi кущистi вуса. Мовчки бродив двором, заглядаючи у всi закутки, невмiло намагаючись створити видимiсть того, що дiйсно щось шукае.