Десята заповідь

Навiть лiхтариком у деяких мiсцях присвiчував, хоча вже й ранок наступив.

– А хто i звiдки стрiляв? – мов Пилип з конопель, знову запитав у присутнiх.

– Матiнко моя! Знову за рибу грошi! А ти для чого сюди приiхав? Чи тобi тiльки покататися захотiлося? – Михайлiвна просто таки палахкотiла вiд лютi.

– Тут людину мало не вбили, а вiн у дитячi питання бавиться! Шукай, iроде, звiдки стрiляли! І не виводь мене iз себе! А то не подивлюсь, що на тобi хворма висить.

– Форма моя не висить, а на мене одягнена, – з наголосом на останньому словi мовив Макар.

– Може, на комусь вона i одягнена, – не могла вгомонитися Михайлiвна. – А на тобi, як на опудалi городньому, висить. Займися дiлом, iроде! Тому що громада цю форму й зняти може. Тим бiльше, що висить вона на негiднiй людинi. А коли форму знiмемо, то й по задньому мiсцю добряче надаемо. Щоб розум iз нього хоча б трiшки вище пiднявся. А то вiн у тебе явно там застоявся. Чи, може, тобi «Пургену» дати?…

Збиралося на грозу.

Не ту, що у природi живе за своiми власними законами i лише за волею вiтру налiтае на нашi мiста i села. А на грозу соцiальну, стихiйну, коли збурений натовп от-от почне вражати громами справедливого гнiву, i гнiв той разючими блискавками так i прошие недолугого представника закону.

Врятувало Макара вiд неприемностей лише те, що саме на ту мить з’явився слiдчий районноi прокуратури. А вслiд за ним i ще кiлька представникiв районного вiддiлу мiлiцii пiд’iхало. Саме вони, хоча б у деякiй мiрi, розрядили напругу в натовпi.

Хоча, навряд чи ii можна було розрядити повнiстю.

Слiдчий у мiстечку був людиною новою. Тому всi сусiди Василя зацiкавлено приглядалися до нього. Що ж вiн зможе зробити, ще зовсiм жовторотий, якщо ось цей, вже посивiлий на служби мiшок з лайном, лише цiлу купу дурниць намолов, а до справи ще й не брався?

– Заспокойтеся! Заспокойтеся, громадяни! Давайте, спокiйно i детально у всьому розберемося. Хто може докладно повiдомити про те, що тут трапилось?

Марiя Михайлiвна, яка ще не зовсiм заспокоiлась вiд словесних перепалок з горе-мiлiцiонером, наскiльки зумiла, розповiла слiдчому про те, що бачила.

– Потерпiлий був у свiдомостi, коли ви його оглядали i перев’язували?

– Нi. Лише на якусь мить очi привiдкрив i вимовив едине слово – «Колька».

– А-а! Так це ж дружок його закадичний! Теж бiзнесмен задрипаний! От вiн його й порiшив! – не стримавшись, вклинився у розмову Макар.