Десята заповідь

Куди зник злочинець, чи то у горiшню частину мiста подався, чи то в долiшню, дiзнатися не вдалось.

– По всьому видно – «глухар», Макар Іванович, – стиха мовив мiлiцiонеровi слiдчий. – Навряд чи нам вдасться розкрутити цю справу.

– Та що ви, Сергiй Петрович! Так поранений сам же на вбивцю вказав. Колька, мовляв. Дружок його закадичний.

– Друзi рiдко вбивцями стають, – не погодився з ним слiдчий. – Та й чи один Микола у цьому мiстi…

А, наскiльки менi вiдомо, саме з друзiв найлютiшi вороги й виходять. Згадаете мое слово! Микола – вбивця! І я вам це доведу.

Виписуйте постанову на арешт! Вiн у мене в айн момент розколеться.

– Ви що, хiба не знаете, що ордер на арешт лише прокурор надати може? До того ж, якщо для того е вагомi пiдстави. А я навiть не його заступник. Тому й рiшення такого прийняти не можу. Та й не впевнений я у вашому висновку.

– Та як ви можете у чомусь бути впевненим, коли з колоритом нашим, мiсцевим ще не знайомi? А нашим людям – хлiба не давай, тiльки б з приводу нашого законодавства позубоскалити та кулаки своi об чужi ребра почесати.

У нас ще такi фрукти зустрiчаються, що хай Бог милуе.

– Я iду в лiкарню, – не звертаючи уваги на занадто довгу реплiку Макара Івановича, повiдомив йому представник прокуратури. – А ви, сподiваюсь, знаете, як дiяти у таких випадках. Якщо не згiднi з моею думкою i якщо у вас е серйознi пiдстави для вiдстоювання вашоi точки зору, то звертайтеся з вiдповiдним рапортом до свого безпосереднього керiвника.

Роздiл 2

Пiтьма… Пiтьма безпросвiтня, хоч око виколи! Нi сонячного промiнчика, нi мiсячного сяйва, нi полиску далекоi зiрки… Одна лише розтривожена думка, невловима, наче тiнь у полудень, бродить десь у дрiмучих лабiринтах пам'ятi, намагаючись осягнути суть того, що сталося.

Зрiдка, наче спiткнувшись об щось, перед внутрiшнiм зором висвiчуються окремi картинки недалекого минулого. Та втомлена думка нiяк не може поеднати цi картинки в одне цiле…

Старший сержант Василь Степанчук вiдслужив строкову службу у повiтряно-десантних вiйськах i повернувся додому з твердим намiром вступити до iнституту i вивчитись на iнженера-будiвельника.

Манила його романтика новобудов. Притягувало до себе щось нове, ще не звiдане. Хотiлося його побачити, оте нове. А ще бiльше йому хотiлося самому прикласти руки до створення чогось надзвичайного, ще досi нiким не баченого, такого, що змiнило б iснуючий свiт i зробило б його ще кращим i бiльш привабливим для людей.