У сутінках часу

Але це зовсiм не так! Якби всi вживали оковиту так як я, то у нас жодних антиалкогольних указiв не приймали б. Я лише при святi можу собi позволити сто грамiв випити. А щоб сам, то такого взагалi нiколи не бувало. Так що, можете заспокоiтись. Тверезий я був. А вiд чистого рiчкового повiтря до такоi степенi не сп’янiеш.

Незнайомець оговтався першим.

– Не бiйся мене, людино! – цiлком зрозумiлою для мене мовою раптом заговорив вiн. – Я – не фантом i не нечиста сила. Я – факр!

Я був до такоi мiри ошелешений цiею несподiваною з’явою, що спочатку й слова не мiг видушити iз себе.

Нiби занiмiв. А тут – воно ще й заговорило зi мною. У такiй ситуацii будь-хто контроль над своiми почуттями втратив би. І я теж себе контролювати не мiг. Тому й ляпнув, не думаючи, перше, що в голову прийшло:

– А що таке факр?…

– Ти ще забув запитати, з чим його iдять, – озвучив мою затаену думку незнайомець.

Вiн невдоволено зморщив свое зелене обличчя. По всьому було видно, що це дурнувате запитання таки вивело його з рiвноваги.

А чого ображатися? Можна подумати, що менi кожний день доводиться якихось факрiв бачити…

Чому вiн не вiдреагував на моi слова належним чином, для мене так i залишилося таемницею. Швидше за все, вiн зважив на моi розумовi здiбностi, що, зрештою, й змусило його посмiхнутися.

– У мене ще буде час, щоб розповiсти тобi, хто такi факри. А зараз менi просто хочеться поспiлкуватися з тобою. Я хочу дiзнатися, чи ти дорiс до контакту.

От вже, чия б корова мукала!.

.

Факр, якщо це справдi був факр, хоча я про таких i не чув нiколи, був щонайменше втричi нижчим за мене. На зрiст вiн був вiд сили сантиметрiв шiстдесят. Не людина-лiлiпут, не гном i не гобiт… Щоб iдентифiкувати цю особу, я навiть подумки перебрав всiх вiдомих менi казкових персонажiв. Але цей факр не був схожим на жодного з них. Хiба що зеленим кольором на крокодила Гену змахував. Одягу вiн не мав жодного. То ж я, наче в анатомiчному кабiнетi, мав можливiсть досить добре його розглянути.

Я вже казав, що вiн був зеленого кольору. Як молода травичка пiсля дощу. Але, якщо колiр молодоi трави завжди приемний i милий для ока, то цей навряд чи можна було вважати таким. Хоча, може це тiльки з незвички. Адже ми цiлком нормально сприймаемо зелений колiр жаби, наприклад. Хоча подобаеться вона далеко не всiм.

З великою натяжкою зеленого можна було б вважати представником загону приматiв. Щось у ньому було i вiд гнома, i вiд шимпанзе.