Маленьке вечірнє інтермеццо

Маленьке вечiрне iнтермеццо

Валерiй Шевчук

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Маленьке вечiрне iнтермеццо» Валерiя Шевчука – фантастично-гумористична повiсть, у якiй основною тематичною лiнiею е вiчнi морально-фiлософськi питання***. Найвiдомiшими творами автора е «Дiм на горi», «Три листки за вiкном», «Тiнi зникомi», «Набережна 12», «Середохрестя», «Вечiр святоi осенi», «Крик пiвня на свiтанку», «Долина джерел», «Тепла осiнь», «Двое на березi» тощо. Валерiй Шевчук – украiнський письменник-шiстдесятник, майстер iсторичноi, психологiчноi та химерноi прози.

Валерiй Шевчук

МАЛЕНЬКЕ ВЕЧІРНЄ ІНТЕРМЕЦЦО

Повiсть

І

Я – кiт i лежу на м’якiй подушечцi, спецiально покладенiй для мене у фотелi; в хатi добре й затишно, тим бiльше, що за шибами пливе й пливе снiг; я лiниво мружуся на той снiг i тихо помуркую; холод i снiг – це для мене щось вiдсторонене, хоч при бажаннi я мiг би опинитись i помiж тих летючих ватяних клаптiв: у вiкнi вiдчинено кватирку.

З правого боку на мене повiвае теплом: моя господиня, перш нiж пiти на роботу, добре випалила грубу, адже цiлий день ii немае вдома. Немае тут у кiмнатi нiкого, крiм мене, отож цiлий день ця затишна квартира служить тiльки менi, i я не можу не перейматися поважнiстю, усвiдомлюючи це: вони, люди, страшенно кумеднi, i не завжди е змога iх збагнути. Нашому ж братовi скористатися з iхньоi добродушностi не вадить; зрештою, коли вони захотiли тiшитися нами, мусять за те платити, i цiеi рацii не заперечить менi нiхто.

Я маю тепер забезпечене iснування: для мене кладеться спецiальна подушка, для мене палиться вранцi грубка, менi залишають на певному мiсцi iжу, притому моiм смакам здебiльшого догоджують, для мене вiдчиняеться кватирка – не стерпiв би я цiлоденноi неволi; хай там, за шибами, холод i снiг, я повинен мати волю, якщо господиня справдi дбае про чистоту помешкання – свого часу в науку iй менi довелося зробити по кутках дещо непристойне.

Але всi незлагоди й непорозумiння з господинею, здаеться, минули; вона догоджае менi, а я намагаюся бути вдячним i не завдавати iй прикрощiв.

Зараз я дрiмаю собi солоденько i можу втiшно помрiяти, а ще лiпше – помiркувати на дозвiллi; люблю поринути i в спогади, а менi, як кожнiй живiй iстотi, згадати е що: життя наше, котяче, не таке вже одноманiтно нудне; зрештою, i пристрастей та прикрощiв ми переживаемо немало.