На полі смиренному

На полi смиренному

Валерiй Шевчук

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«На полi смиренному» Валерiя Шевчука – роман-притча, який е своерiдною травестiею вiдомоi лiтературноi пам’ятки часiв Киiвськоi Русi «Печерського патерика»***. Лейтмотивом твору е осуд замкненостi чернечого життя, яке, на думку автора, веде до поневолення людини через обмеження ii фiзичних i духовних потреб. Найвiдомiшими творами автора е «Дiм на горi», «Три листки за вiкном», «Тiнi зникомi», «Набережна 12», «Середохрестя», «Вечiр святоi осенi», «Крик пiвня на свiтанку», «Долина джерел», «Тепла осiнь», «Двое на березi» тощо.

Валерiй Шевчук – украiнський письменник-шiстдесятник, майстер iсторичноi, психологiчноi та химерноi прози.

Валерiй Шевчук

На полi смиреному

Питання: Хто тi двое, що найсильнiше борються в свiтi?

Вiдповiдь: Життя та смерть.

Питання: Хто перший пророк божоi таемницi?

Вiдповiдь: Адам…

Рукопис І. Яремецького-Бiлахевича,

XVIII ст., с. 174

Роздiл І, про те, чому я почав писати цю книгу

Я, недостойний Семен, прочитавши Полiкарповий патерик, писаний задля наставлення майбутнiх поколiнь, задумався був невимiрно.

Часу для думання в мене досить, я мало здатний до монастирських робiт, та й маю досить власного кошту, щоб найняти служку; отож можу дозволити собi бездiлля i вiддаватися спокiйному спогляданню неба, завжди дивного i чудовного, через що я, може, й наклав на плечi чернечу одежу: тут, здавалося, нiхто моему бездiллю не перешкоджатиме.

Люблю вийти зi своеi келii, сiсти на ослонi й дивитися або ж, щоб не вражати очей братiв моiх по обителi, стаю навколiшки; думки моi легкi й прозорi, i я сам прозорiшаю i легшаю – цей стан люблю найбiльше, адже тодi, можливо, i до бога ближче приступаю. Пiд час однiеi iз таких «постойок» я задумався про Полiкарпове писання, щойно був його прочитав за iгуменовим велiнням. По-своему й заздрив Полiкарповi, що саме йому випала честь описати подвиги братii нашоi; зрештою, вiн одяг всi цi iсторii в одежу найлiпшого красномовства, звiвши i зберiгши для нащадкiв справжнi i несправжнi оповiдi, якi люблять переповiдати ветхi деньми дiди-ченцi.

При нерiвному i кволому свiтлi лампад оповiдання цi напрочуд вражають; я теж любив вiдвiдувати старих ченцiв, смиренно обходжуючи iх як милосердний брат, хоч це й не завжди складало менi приемнiсть: дiди бувають вередливi, а часом пакостять.