Айвенго

Цей натяк на долю його дiда, Вiльгельма Рудого, i розлютив, i налякав принца Джона. Проте вiн обмежився тим, що наказав стражникам приглядати за цим хвалькуватим йоменом.

– Клянуся святою Гризельдою, – додав вiн, – ми побачимо, чого вартий цей шанувальник чужих заслуг.

– Не маю нiчого проти, – вiдповiв йомен iз властивою йому незворушнiстю.

– А ви чого не встаете, саксонськi хлопи? – закричав розлютований принц. – Клянуся Всевишнiм, буде так, як я сказав, i еврей сидiтиме поруч з вами!

– Як це так? Нехай ваша свiтлiсть не гнiваеться, але нам зовсiм не випадае сидiти поруч зi шляхетними особами, – мовив Ісаак; хоч вiн i посварився через мiсце iз занепалим та розореним представником родини Мондiдье, проте не наважився б зазiхати на привiлеi заможних саксонцiв.

– Іди туди, брудна собако, я тобi наказую! – вигукнув принц Джон. – Інакше я накажу, щоб твою шкуру зiдрали й видубили на кiнську збрую.

Почувши таке застереження, Ісаак ступив на вузькi крутi сходи, що вели до верхньоi галереi.

– Побачимо, хто насмiлиться його спинити, – сказав принц, пильно дивлячись на Седрiка, який вочевидь готувався зiпхнути еврея зi сходiв. Але блазень Вамба, несподiвано втрутившись, запобiг цьому лиховi: вiн скочив уперед i, ставши мiж своiм хазяiном та Ісааком, вигукнув:

– Дайте-но я спробую! – i, витягши з-пiд плаща чималий кусень свинини, тицьнув його пiд нiс Ісааковi. Звiсно, вiн прихопив iз собою цю поживу на той випадок, якщо турнiр затягнеться довше, нiж може витримати його апетит.

Ісаак, угледiвши цей осоружний для нього предмет i бачачи, що блазень здiймае в нього над головою свою дерев’яну шпагу, заточився назад, спiткнувся i сторчма покотився по сходах. Ця сцена викликала шалений вибух реготу в глядачiв, та й сам принц Джон i його почет аж зайшлися вiд смiху.

– Ну, братику принц, давай менi приз, – сказав Вамба. – Я перемiг ворога в чесному двобоi: мечем i щитом, – продовжував вiн, вимахуючи шпагою в однiй руцi i шматком свинини в iншiй.

– Хто ти такий i звiдки, славний вояче? – крiзь смiх промовив принц Джон.

– За походженням я дурень, – вiдповiв той, – звати мене Вамба, я син Бовдура, який був сином Телепня, а той, у свою чергу, був нащадком олдермена.

– Звiльнiть мiсце для еврея в передньому ряду нижньоi галереi, – сказав принц Джон, потайки радiючи, що трапилася нагода вiдмiнити початкове рiшення. – Адже не годиться саджати переможеного поруч з переможцем! Це проти всiх правил лицарства.