Айвенго

Сюжети романiв Скотта завжди вигаданi, вони будуються на перипетiях долi головного героя, який, наражаючись на небезпеку, долае випробування i набувае життевого досвiду. Але iнтригуюча фабула не вiдсувае на другий план iсторичнi подii, бо саме вони становлять стрижень кожного твору. На вiдмiну вiд авторiв пригодницьких романiв, захоплюючий сюжет не був для Скотта самоцiллю. «На якого бiса той сюжет, як не для того, щоб залучити до роману багато цiкавого», – заявляв вiн. Залишаючись у своiх творах також iсториком, Скотт надавав важливого значення iх пiзнавально-iнформацiйнiй наповненостi.

Центральнi персонажi у романах Скотта теж завжди вигаданi. Автор послiдовно уникав виведення в цiй ролi iсторичних дiячiв, бо це потребувало iхнього зображення i в повсякденно-побутових обставинах. Вони з’являються на сторiнках його творiв епiзодично, але iх поява багатозначна, вона викликае поворот у розвитку подiй i долi iнших персонажiв. Робилося це письменником для того, щоб вони поставали в iсторичному ореолi й сприймалися читачами як уособлення iсторичних сил i тенденцiй.

Мабуть, единий виняток становить образ французького короля Луi ХІ з «Квентiна Дорварда», занадто своерiдний i яскравий, щоб бути витiсненим на периферiю читацькоi уваги. Цi настанови дiють i в романi «Айвенго». У коментарях здiйснена спроба хоча б у загальних рисах окреслити, хто з героiв роману мае прототипа серед дiйсних iсторичних осiб, а хто е лише породженням авторськоi фантазii, хто змодельований у вiдповiдностi з iсторичними джерелами, а хто – з легендарними, фольклорними.

Часто iсторичнi романи Вальтера Скотта тлумачать як певну типологiчну еднiсть, з чим важко погодитись. Насправдi мiж ними iснують iстотнi вiдмiнностi не лише в тематицi, а й у структурi й поетицi. Не випадково iх здавна подiляють на групи чи цикли, виходячи в цьому з рiзних засадничих принципiв – «нацiонального», хронологiчного, типологiчного. Найдоцiльнiшим е подiл за типологiчним принципом, що засновуеться на особливостях структури й стилю творiв, на спiввiдношеннi в них рiзних художнiх систем.

За цим принципом романи Скотта подаються як «уеверлiйськi» (з iсторii Шотландii недалекого минулого, де вихiдною е модель реалiстичного роману ХVІІІ столiття) i середньовiчнi (де вихiдною е модель романiв готичних та пригодницьких). У романах першого циклу, де письменник значною мiрою спирався на власнi спостереження та розповiдi старшого поколiння, його малюнок набував життевоi повноти й рельефностi.