Айвенго

]: зберiгши своерiднiсть схiдноi фантазii i розкiшнi схiднi костюми, вiн поеднав iх з простими почуттями i природними вчинками персонажiв, що зробило iх цiкавими i зрозумiлими для всiх; водночас вiн скоротив надто розтягнутi сцени i нескiнченнi повторення, що присутнi в арабському першоджерелi. Звичайно, в такому виглядi цi розповiдi мають менше схiдного колориту, проте значно бiльше вiдповiдають вимогам европейського попиту; завдяки цьому вони отримали таке схвалення, якого нiколи б не мали, якби за своею формою i стилем не були певною мiрою пристосованi до почуттiв i звичок захiдного читача.

Беручи до уваги смаки публiки, яка, сподiваюся, iз задоволенням читатиме цей твiр, я намагався описати старi звичаi сучасною мовою i передати характери моiх персонажiв тiею мiрою, яка не дозволить сучасному читачевi нудьгувати вiд надто докладного зображення старовини. Проте я вважаю, що, пристосовуючись до цих смакiв, я не переступив ту межу, за яку не повинен виходити автор художнього твору.

Талановитий письменник – покiйний мiстер Стратт[41 - Джозеф Стратт (1749–1802) – англiйський письменник, автор «антикварних романiв», Скотт завершив недописаний Страттом роман «Куiнху-хол», що стало його першим досвiдом у царинi iсторичноi прози.] – у своему романi «Куiнху-хол» iшов за iншим принципом. Протиставляючи сьогодення минулому, вiн начебто зовсiм забув про характери i вчинки, що е спiльними для нас i для наших предкiв – почасти успадкованi нами, але загальнолюдськi по сутi, позаяк iх iснування у всi епохи не пiдлягае сумнiву.

Вiдкинувши все, що не зовсiм застарiло, щоб бути для нас чужим i дивним, цей чоловiк, за всiеi його освiченостi i обдарованостi, зробив твiр недоступним для широкого кола читачiв. Права митця на вiльне поводження з матерiалом е такими важливими для здiйснення мого задуму, що я прошу Вас терпляче вислухати такi моi докази.

Того, хто вперше гортае твори Чосера[42 - Чосер, Джефрi (1340?—1400) – англiйський поет, автор «Кен-терберiйських оповiдань».

Скотт значною мiрою орiентувався на мову Чосера, пишучи «Айвенго».] чи якогось iншого давнього поета, так лякае вигляд застарiлого правопису приголосних i давньоi мови взагалi, що вiн квапиться вiдкинути цю книжку вiд себе, мов якесь страховисько, напхане уламками древнiх руiн i тому надто жахливе для розумiння його прихованих чеснот.