Айвенго

Та й в усiй подобi цього воiна i його почту вчувалося щось дике i чужинське. Одяг його зброеносцiв сяяв коштовними оздобами; на шиях у схiдних слуг були срiбнi обручi, на напiвоголених смаглявих руках i ногах – срiбнi браслети. iхне шовкове вбрання, погаптоване вiзерунками, свiдчило про багатство i шляхетне походження того, кому вони служать, i водночас дуже вiдрiзнялося вiд його власного простого одягу. Вони були озброенi кривими шаблями iз золотою насiчкою на рукiв’ях i пiхвах i турецькими ятаганами тонкоi роботи.

В кожного при сiдлi стирчав пучок дротикiв, завдовжки футiв в чотири, з гострими сталевими вiстрями. Цей рiд зброi був широко розповсюджений у сарацинiв i досi використовуеться у военнiй забавцi, яку полюбляють схiднi народи i яка називаеться «ель-джерiд». Конi, на яких iхали слуги, були арабськоi породи; стрункi, сухорлявi, з легкою ходою, з тонкими гривами, вони нiчим не нагадували незграбних важких жеребцiв, яких розводили у Нормандii i Фландрii для воiнiв у повному бойовому обладунку. Поруч з цими велетенськими тваринами арабськi були подiбнi до легкоi миготливоi тiнi.

Дивний вигляд цiеi кавалькади зацiкавив не тiльки Вамбу, але i його бiльш розважливого приятеля. У ченцi вiн одразу впiзнав прiора[87 - Прiор – у католицькiй церквi настоятель чоловiчого монастиря, у Середнi вiки – помiчник абата; мабуть, цю церковну посаду i займав Еймер. Абатство Жорво – цiстерiанський монастир у Йоркширi, збудований у 1156 р., зруйнований у 1537 р., згодом вiдбудований.

] абатства Жорво, що зажив слави у цих краях як завзятий мисливець i любитель бучних бенкетiв, а також, якщо вiрити людському поголосу, i деяких iнших забав, аж нiяк не сумiсних iз чернечими обiтницями. Проте в тi часи до поведiнки ченцiв i священикiв ставилися поблажливо, i прiор Еймер мав добру славу серед сусiдiв свого абатства. Його жвава та приязна вдача i постiйна готовнiсть дарувати прощення дрiбних грiшкiв зробили його найкращим другом усiх мiсцевих дворян, титулованих i не титулованих; багатьом з них вiн доводився родичем, оскiльки походив зi шляхетноi норманськоi родини. Жiноцтво також ставилося вельми поблажливо до цього чоловiка, який був пристрасним шанувальником прекрасноi статi i вмiв розвiяти смертельну нудьгу, вiд якоi потерпали хазяйки старовинних замкiв. Настоятель захоплювався полюванням, мав найкращих соколiв i хортiв у всьому пiвнiчному краi; завдяки цьому вiн завоював щиру прихильнiсть дворянськоi молодi.