Айвенго

Подумки зробивши таке зауваження, вiн звiв очi до неба i вiдповiв:

– Якщо превелебним отцям до душi ситна вечеря i м’яка постiль, то за кiлька миль звiдси знаходиться Бринксворт-ське абатство, де iх зустрiнуть з належною пошаною; а якщо вони бажають провести вечiр у каяттi, то оця лiсова стежина доведе iх до хижки в улоговинi Компенхерст, де побожний чернець-самiтник надасть iм притулок i роздiлить з ними вечiрнi молитви.

Але прiор, вислухавши обидвi пропозицii, лише похитав головою.

– Любий мiй, – сказав вiн, – твоi дзвiночки бряжчать так гучно, що геть заглушили голос твого розуму.

А то б ти знав, що Clericus clericum non decimal[89 - Священик не платить десятину священику (лат.).], тобто ми, духовнi особи, не просимо притулку одне в одного. Ми звертаемося до мирян, щоб дати iм змогу послужити Боговi, допомагаючи його слугам.

– Я що, я ж просто вiслюк, – вiдказав Вамба, – а дзвiночки в мене не гiршi, анiж у мула вашоi превелебностi. Та менi здавалося, що доброта матiнки-церкви i ii слуг звернена, як то ведеться в усiх iнших, перш за все до своеi родини.

– Ану, годi пащекувати! – крикнув озброений вершник, сердито перериваючи блазня. – І покажи нам, якщо знаеш, дорогу до замку… Як ви назвали того френклiна, прiоре Еймер?

– Седрiк, – вiдповiв прiор. – Седрiк Сакс… Скажи-но, друже, чи далеко ми вiд його дому i чи не можеш ти вказати нам дорогу?

– Дорогу знайти важкенько, – промимрив Гурт, вперше за весь час зайшовши в розмову.

 – Та й спати там лягають рано, в домi у Седрiка.

– Ну-бо, не верзи дурниць! – мовив воiн. – Навiть якщо лягли, то встануть, щоб прийняти таких гостей, як ми. А нам не до лиця просити гостинностi там, де ми можемо ii вимагати!

– От не знаю, – похмуро мовив Гурт, – чи добре я зроблю, як покажу дорогу до оселi мого хазяiна таким людям, якi вимагають того, що iншi вважають за милiсть.

– Ти ще сперечатись зi мною будеш, бидлак! – вигукнув воiн. І з цими словами вiн пришпорив свого коня, рiзко розвернув його i зметнув нагая, збираючись покарати зухвалого простолюдина.

Гурт блимнув на нього лютим i мстивим поглядом i з погрозою, хоч i вагаючись, взявся за нiж; але тiеi ж митi прiор Еймер рушив свого мула вперед i, ставши мiж воiном i пастухом, запобiг небезпечнiй сутичцi.

– В iм’я святоi Марii прошу вас, брат Брiан: пам’ятайте, що ми тепер не в Палестинi, де панували над турецькими поганами i невiрними сарацинами.