Айвенго

Тут, на нашому островi, ми не любимо ударiв i терпимо iх хiба що вiд святоi церкви, бо вона карае нас заради нашого блага… Скажи-но менi, чоловiче, – повiв вiн далi, звертаючись до Вамби i пiдкрiплюючи своi слова дрiбною срiбною монетою, – як проiхати до Седрiка Сакса? ти повинен знати дорогу, а як знаеш, то вказати ii будь-кому з подорожнiх; а тим паче таким духовним особам, як ми.

– Їй-богу, святий отче, – вiдповiв блазень, – сарацинська голова вашого превелебного брата так настрахала мою, що я геть забув дорогу додому… Дай Бог менi самому туди втрапити…

– Ет, пусте! – мовив настоятель.

 – Пригадаеш, коли захочеш. Цей превелебний брат все життя воював iз сарацинами за володiння Гробом Господнiм. Вiн належить до ордену тамплiерiв[90 - Орден тамплiерiв (лицарiв Храму) – духовно-лицарський орден, заснований у 1118 р. для захисту дорiг, якими рухалися паломники до Єрусалима, з папськоi санкцii швидко поширився всiею Захiдною Європою; мав великий вiйськовий i фiнансовий потенцiал, чому сприяли Хрестовi походи; скасований у 1312 р. ] – лицарiв Храму, про яких тобi, певно, доводилося чути: вiн наполовину чернець, наполовину воiн.

– Ну, то якщо вiн хоч наполовину чернець, – зауважив Вамба, – то йому i поготiв не личить так поводитися з перехожими, коли вони забаряться з вiдповiддю на питання, якi iм нi до чого.

– Я тебе прощаю – тiльки покажи нам дорогу до дому Седрiка, – сказав прiор.

– Гаразд, – вiдповiв Вамба. – Будьте ласкавi, ваша превелебнiсть, проiхати он тiею стежкою до мiсця, де побачите хрест, що врiс у землю.

Вiд нього одна верхiвка лишилася, десь на лiкоть заввишки. Вiд того хреста йдуть чотири дороги в рiзнi боки. А ви звернiть лiворуч, i сподiваюся, що ваша превелебнiсть матиме дах над головою, перш нiж почнеться буря.

Абат подякував своему порадниковi, i весь загiн, пришпорюючи коней, поскакав геть з тим поспiхом, з яким люди завжди рятуються вiд нiчноi бурi.

Коли кiнський тупiт затих десь у далинi, Гурт звернувся до свого приятеля:

– Якщо святi отцi послухають твоеi мудроi поради, навряд чи вони дiстануться до Ротервуда.

– Еге ж, – мовив блазень усмiхаючись, – зате вони, як iм пощастить, можуть доiхати до Шефiлда, от i слава Богу. Я не такий поганенький лiсничий, щоб наводити собак на слiд дичини, якщо не хочу, щоб вони ii вполювали.

– Ти зробив добре, – сказав Гурт. – Погано буде, якщо Еймер побачить ледi Ровену, а ще гiрше – якщо Седрiк погиркаеться з цим ченцем… а це, того й гляди, станеться.