Айвенго

Роздiл III

Саксонець мужнiй, золотоволосий,

З очима голубими, наче море,

Прийшов на лихо iз чужого краю,

Де слухае пустеля гомiн хвиль.

    Томсон. «Свобода»[98 - Епiграф з поеми Джеймса Томсона (1700–1748) «Свобода».]

У просторiй, але низькiй залi, на великому дубовому столi, збитому iз шкарубких дощок, була приготована вечеря для Седрiка Сакса.

Жодна перепона не вiддiляла це примiщення вiд неба, окрiм даху, вкритого тесом i пiдпертого мiцними кроквами та балками.

У протилежних кiнцях кiмнати палали величезнi вогнища, i iхнi димарi були влаштованi так невдало, що майже весь дим йшов у примiщення.

Вiд кiптяви дерев’янi крокви i перекладини пiд дахом були вкритi масним шаром чорноi сажi i лиснiли, наче полакованi. На стiнах висiла мисливська зброя та бойовий обладунок, а по кутках зали були стулчастi дверi, що вели в iншi кiмнати великого будинку.

Все умеблювання вирiзнялося строгою саксонською простотою, i це було предметом гордощiв Седрiка Сакса. Пiдлога була зроблена з сумiшi глини i вапна, яку i дотепер можна побачити в наших клунях.

В одному кiнцi зали пiдлога трохи пiднiмалася; на цьому мiсцi, що називалося чiльним помостом, мали право сидiти лише старшi члени родини i поважнi гостi. Поперек помосту стояв стiл, встелений розкiшною червоною скатертиною; вiд його середини уздовж нижньоi частини зали простягався iнший стiл, призначений для слуг i простолюду.

Цi столи, зiставленi разом, за формою нагадували лiтеру «Т» або тi старожитнi обiднi столи, що й досi можна побачити в оксфордських i кембриджських колежах.

Навколо головного столу на помостi стояли мiцнi стiльцi та крiсла з рiзьбленого дуба. Над помостом нависав балдахiн iз цупкого сукна, що певною мiрою захищав шанованих гостей вiд дощу, краплi якого проникали крiзь поганенький дах.

На стiнах бiля помосту висiли строкатi завiси з простим вiзерунком, а пiдлогу вкривав такий само пiстрявий килим. Як ми вже казали, над довгим нижнiм столом не було нiякого покриву – нi стелi, нi балдахiна, нi завiс на сяк-так побiлених стiнах, нi килима на глинянiй пiдлозi; замiсть стiльцiв стояли грубi лави.

При серединi верхнього столу стояли два крiсла, трохи вищi вiд iнших, призначенi для господаря i господинi, якi головували за трапезою i тому мали почесне звання «роздавачiв хлiба». До кожного з цих крiсел була притулена лавочка для нiг, оздоблена рiзьбою i вiзерунком iз слоновоi кiстки, що свiдчило про визначне положення тих, кому вони належали.