Айвенго

Цей дотик, певно, змiшався у свiдомостi сплячого з його моторошним сном: вiн схопився з мiсця, волосся в нього пiднялося сторч, колючий погляд чорних очей, сповнений дикого страху та подиву, втупився у прочанина, пальцi вп’ялися в одяг, наче кiгтi яструба.

– Не бiйся мене, Ісааку, – сказав прочанин, – я прийшов до тебе як друг.

– Нагороди вас бог Ізраiлю, – промимрив еврей, трохи отямившись. – Менi примарилося… Та будь благословенний праотець Авраам, то був лише сон.

Потiм, прийшовши до тями, вiн спитав уже звичайним тоном:

– А чого волiе ваша милiсть вiд бiдного еврея о такiй раннiй порi?

– Я хотiв тобi сказати, – вiдповiв прочанин, – що, коли ти цiеi ж митi не пiдеш iз цього дому i не поiдеш звiдси якомога скорiше i якомога далi, тебе спiткае в дорозi велике лихо.

– Святий отче, – вигукнув Ісаак, – хто ж захоче напасти на такого нiкчемного злидаря, як я?

– Це ти маеш краще знати, – мовив прочанин, – але знай, що тамплiер, коли вчора ввечерi проходив через залу, заговорив до своiх невiльникiв сарацинською мовою, яку я розумiю, i звелiв iм сьогоднi вранцi простежити, куди поiде еврей, схопити його, коли вiн опиниться подалi вiд цього маетку, i вiдвести у замок Фiлiппа де Мальвуазена або Реджинальда Фрон де Бефа.

Неможливо описати жах, що охопив еврея при цiй звiстцi; здавалося, сили покинули його в одну мить. Кожен м’яз, кожен нерв ослаб, руки безсило повисли, голова схилилася на груди, колiна пiдломилися, i вiн упав до нiг прочанина, наче пiдкорений невiдомою силою; то була вже не людина, схилена у благальнiй покорi, а тiло, з якого пiшло життя.

– Бог Авраама! – скрикнув вiн. Не пiдводячи сивоi голови, вiн склав своi зморщенi руки i здiйняв iх до неба. – О Мойсею[118 - Мойсей – бiблiйний пророк зi Старого завiту.]! О блаженний Аароне! Недарма менi наснився цей сон, недаремно мене мучило це видiння! Я вже вiдчуваю, як вони клiщами тягнуть з мене жили. Вiдчуваю, як ходять по всьому тiлi зазубренi колеса, мов тi гострi пили, борони i залiзнi сокири, якими катували жителiв Рабби i дiтей Амонових![119 - …гострi пили, борони i залiзнi сокири, якими катували жителiв Рабби… – Цар Давид, коли взяв мiсто амовитян Раббу, пiддав його жителiв жорстоким тортурам (Друга книга Пророка Самуiла, 11: 1).

– Встань, Ісааку, i послухай, що я тобi скажу, – з жалем, проте трохи зневажливо мовив прочанин, дивлячись на його страждання. – Я розумiю твiй страх: принци i дворяни безжалiснi до твоiх одноплемiнникiв, коли хочуть витягти з них грошi.