Айвенго

Та встань, я тебе навчу, як уникнути бiди. Йди з цього дому негайно, поки не прокинулися слуги, – вони мiцно сплять пiсля вчорашньоi пиятики. Я проведу тебе потаемною стежкою через лiс, який я знаю не гiрше вiд тутешнiх лiсничих. Я не покину тебе, поки не передам у руки якого-небудь барона або помiщика, що iде на турнiр; певно, ти знайдеш спосiб здобути його прихильнiсть.

Ледве в Ісаака з’явилася надiя на порятунок, вiн пiдвiв голову i, все ще стоячи на колiнах, вiдкинувши назад свое сиве волосся i розгладивши бороду, втупив проникливi чорнi очi у прочанина.

У його поглядi читалися страх, надiя i пiдозра водночас. Але, почувши останнi слова прочанина, вiн знову вжахнувся, впав долiлиць i вигукнув:

– Я знайду спосiб, щоб здобути його прихильнiсть! Горе менi! Є лише один спосiб здобути прихильнiсть християнина, та як здобути ii бiдному еврею, якщо вiн розорений i бiдний, мов Лазар[120 - Лазар – злиденний прохач бiля ворiт багатiя (Євангелiе вiд Луки 16: 20–1).]? Заради Бога, юначе, не викривай мене! Заради нашого спiльного Небесного Отця, що створив нас усiх, евреiв i поган, синiв Ізраiлю i синiв Ізмаiла – не викривай мене!

Пiдозра знов пересилила в ньому всi iншi почуття, i вiн продовжував:

– Я не маю змоги винагородити християнського прочанина за доброту, навiть якщо вiн вимагатиме все до останнього пеннi!

З цими словами вiн благально схопився за плащ прочанина.

– Заспокойся, – мовив прочанин. – Навiть якби ти володiв усiма скарбами твого племенi, менi нема чого тебе кривдити.

У цьому одязi я мушу дотримуватись обiтницi бiдностi, i якщо й порушу ii, то хiба що заради кольчуги i бойового коня. Втiм, не думай, що я нав’язую тобi свое товариство; якщо хочеш, можеш лишатися тут. Можливо, Седрiк Сакс зглянеться на тебе.

– Ох, нi! – вигукнув еврей. – Вiн не дозволить менi пристати до його почту. Саксонець i норман – обое зневажають бiдного еврея однаково. А самому проiхати через землi Фiлiппа де Мальвуазена чи Реджинальда Фрон де Бефа… Нi! Добросердий юначе, я поiду з тобою! Скорiше! Пiдперiзуймо стегна своi i бiжiмо! Ось твiй цiпок… Скорiше, не зволiкай!

– Я не зволiкаю, – сказав прочанин, поступаючись настирливостi свого супутника, – та спочатку менi треба знайти спосiб звiдси вибратись.

Іди за мною!

Вiн пройшов до сусiдньоi комiрчини, де, як ми вже знаемо, спав Гурт.

– Вставай, Гурте, – сказав прочанин, – вставай хутчiй. Вiдiмкни хвiртку бiля задньоi брами i випусти нас звiдси.