Ігри долі

Та погодилася. «Хоч на кiлька днiв забуду про нього». Можливо…

– Здивуюся, якщо ти взагалi чула, про що я тут говорила. Ну, добре, добре не буду тебе бiльше мучити. Хiба не дивися так на мене. Розповiдай.

– Та, що тут розповiдати… я по вуха закохалася у Нiколаса Харта.

– Ну нарештi, а то думала, що це почуття для тебе взагалi невластиве.

– Що тут хорошого, – майже слiзливо вiдповiла Аня. – Вiн мене майже не помiчае. Та що там не помiчае. Я боюся, що коли i помiтить, то пограеться зi мною i викине як непотрiбну iграшку.

У нас такi iсторii про його особисте життя ходять, що аж страшно стае. Вiн мачо, який не зважае на почуття iнших. Йому подобаеться жiнка, вiн ii отримуе, а потiм, як нiчого не бувало, забувае про неi. І шукае iншу. Я просто не уявляю, як я могла в нього закохатися. Менi так страшно. Я навiть хочу звiльнитися. Не можу я бiльше так.

– Ось, що я тобi скажу. Ти спершу визначся, чого ти хочеш: бути з ним поруч чи забути про нього?

– Я й сама не знаю, чого хочу… Я так заплуталася…

– Така вiдповiдь мене не влаштовуе, – категорично сказала Оксана.

 – Питаю ще раз, ти хочеш бути з ним чи нi?

– Хочу, ще й як хочу, але … вiн розiб'е менi серце, а потiм навiть не згадае, як мене звати.

– Нiяких «але». Як не вiн розiб'е тобi серце, так хтось iнший. Така наша доля. Страждати через таких нiкчемних створiнь, як чоловiки. Давай краще дальше розповiдай, i ми зараз придумаемо тобi стратегiю зваблення.

– Якого ще зваблення?! – майже кричала Аня. – Не буду! Не хочу! Ти що, не чула, що я тобi говорила. Вiн знищить мою душу i навiть не замислиться над тим, що вiн наробив. Я краще про нього забуду. Хоча б спробую.

Аня дуже на це сподiвалася та знала, що це не скоро трапиться, якщо взагалi трапиться.

– Кого ти обманюеш. Ще й як будеш, – беззаперечно сказала Оксана, нiби знаючи наперед, як складуться подii.

– Якби ж ти тiльки знала, з ким прийдеться конкурувати, у тебе вiдпало б будь-яке бажання щось затiвати.

– А ну, не вiшай носа. Я тебе не впiзнаю? Ти що, здаешся, не почавши боротьби! – сердито говорила Оксана. І так пiдхопилася з крiсла, на якому сидiла, наче ii вжалила бджола. – Що ти робиш зi своiм життям?

Цi слова Оксана вже говорила, дивлячись на Аню зверху вниз, а ii погляд кидав «блискавки».