Ігри долі

– Вибач! Вибач, сонечко! Я дурепа! Я просто хотiла трохи познущатися над тобою. Пробач! Насправдi менi дуже цiкаво. Ти уявти собi не можеш як? І як важко менi вдалося себе стримувати. А тепер сiдай i розповiдай менi усе у деталях.

Дiвчата повернулися на своi мiсця. Оксана змiнила похмурий i серйозний вираз обличчя на веселий, бiльш властивий для неi. Анюта також повеселiшала, але винувато подивилася на подругу i промовила:

– Ти також пробач. Знаючи тебе, я б мала здогадатися, що ти жартуеш. А замiсть цього вела себе егоiстично i вже почала на тебе ображатися.

– Ну-ну! Уже досить цього «мила», а то я зараз розплачуся, – сказала Оксана i театрально змахнула не iснуючу сльозу.

– Ти не виправна.

І нашi подруги засмiялися, скрiплюючи тим самим перемир’я.

Пiсля того, як Оксана, зiславшись на невiдкладнi справи, покинула iхню компанiю, Нiколас з Анною ще трохи погуляли мiстом. Спочатку говорили про справи на роботi, потiм поступово перейшли на особисте. Нiк лаконiчно вiдповiдав на питання Анi, не заглиблюючись у подробицi.

Аня ж, навпаки, досить емоцiйно i вiдкрито дiлилася спогадами. І ця ii вiдкритiсть дуже подобалася Нiку: у наш час рiдко можна таке побачити.

Аня спершу нiяковiла, плуталася у словах. У горлi пересохло вiд переживань, серце шалено калатало. Але з часом вона трохи заспокоiлася, панiка пройшла i вже розмовляла з Нiколасом як з давнiм другом. Бодай, iй би так хотiлося. Але Нiколас Харт, вiдколи дiзнався, хто вона така, вiв себе стримано. Вона, звичайно, не чекала, що вiн буде поводитися з нею, як з усiма iншими до неi, вона б цього i не дозволила, незважаючи навiть на те, що його безумно кохае.

Але думала, що вiн буде з нею бiльш вiдкритим. А можливо, Нiколас i правильно поводився. Це iхня перша неофiцiйна зустрiч, тому не дивно, що вiн трохи замкнутий.

Аня хотiла бiльше нiжностi, тепла, бо вона ставилася до нього як до коханого чоловiка i бажала взаемностi, але ж Нiк не знав про ii почуття i не вiдчував навiть закоханостi, не те щоб кохання. Вiн лише кiлька хвилин побачив у нiй жiнку, а не лише як свою всезнаючу помiчницю.

Це з одного боку, а з iншого, iй було дуже приемно, що Нiколас так i на першому побаченнi не запросив ii у готельний номер. Це давало iй надiю на те, що вiн не ставиться до неi як до пустоголовоi дiвулi, з якою можна провести приемно вечiр. Вiн поважае ii як особистiсть. А це вже щось…

Хоча вони i закiнчили свое побаченням невинним поцiлунком, та Аннi здалося, що кращого i не може бути.