Царівна Нефрета

Кутки його зшилених [5 - [5] (#_ftnref5)Зшилений – мiцно стулений.] уст тремтiли, коли вiн усмiхнувся: «Пане доктор! Будьте такi добрi i занесiть це до мене».

Його пожовкла рука зробила над столом i над рукописами наказовий рух.

Райт чув на спинi погляд Стакена, коли йшов до його робiтнi, де висiла скромна мiдяна табличка: «Директор Стакен». Скрип ключа у замку – Стакен випередив Райта, щоб вiдчинити дверi: «Прошу, пане докторе».

Як i вчора, Райт знову стоiть перед столом директора. Стакен уже сiв на своему фотелю.

– Менi здаеться, що я вiдорвав вас вiд працi, дорогий Райте.

(«Дорогий? Тепер я не пiддамся», – подумав Райт, мовби прокинувшись iз почуванням спротиву.)

– Цей уступ зацiкавив вас. Чи не прийшло вам на думку, що я хотiв виставити вас на пробу?

Саме в тiй хвилинi Райт подумав про цю можливiсть.

– Пiкок хвалить вас. Ви повиннi тiшитися, що маете такого оборонця.

Райт вiдчув, що почервонiв з радости i як щось свiже оживило його по-давньому.

– Пiкок пише менi, – при цьому вийняв поручений лист з грудноi кишенi, – складае менi побажання… – у цих словах звучала явна iронiя, – називаючи ваше пояснення египетського свiтогляду смiливим, але вiн i виразно захоплений ним. Ви переходите в царину небезпечноi фантазii, ви мрiете, ви пiддаетесь спокусам вiдтворювати людей, при цьому нехтуючи единий певний шлях суворо наукового дослiду…

Райт не мав сили опанувати нетерпеливого вiдруху.

– Ви занадто смiливi, дорогий Райте. Я не можу не сказати вам цього. Вчора я критикував вашу легкодушнiсть, а нинi остерiгаю вас перед нею з подвiйною силою.

Пальцi Стакена ворухнулися, уста стягнулись.

– Чи ви упорядкували до кiнця всi надписи, пане доктор, чи нi? Прошу вас зайнятися ними сьогоднi, бо завтра я попрошу вас переглянути в моiй робiтнi папiруси.

Обличчя Стакена задоволене, на його очi падають вii.

– Сподiваюсь, що рiжниця в поглядах не порушить наших щирих приятельських взаемин.

І подае через стiл руку Райтовi, який хоче якнайшвидше розiрвати новi пута.

Райт вертаеться до своеi працi зовсiм схвильований. Його думки спрямовуе у зовсiм iнший бiк свiдома воля.

«Чи за тi мiсяцi надмiрноi працi в музею i дома я не перетомив себе?» – думае Райт. Зустрiчi з Мерi були для нього тiльки коротким вiдпочинком i не зумiли переривати його умовоi працi.