Царівна Нефрета

– Чи це мае бути погроза?

– Коли хочете, так.

Карлик iшов попереду з малою нафтовою лямпою. Вiн довго не мiг потрапити ключем до замку. На вулицi стояла закохана пара притулившись, зовсiм байдужа до появи Райта, який зупинився добру хвилину, не знаючи в який бiк повернути.

Божевiльний Стакен!

Коли Райт прийшов другого дня до музею, вже застав Стакена. Вiн сподiвався якихось докорiв, але надаремне. Вiн хотiв прохати дозволу, щоб мiг вiдтепер працювати не в робiтнi Стакена, а в бiблiотецi, аж тут Стакен його випередив:

– Я гадаю, пане доктор, що нашi приватнi розмови не зможуть мати нiякого впливу на виконування ваших обов’язкiв.

Я прошу вас доручену вам роботу докiнчити при цьому столi. Я не сумнiваюсь, що ви скiнчите ii так само блискуче, як ви ii почали.

Райт уклонився i пiшов на свое мiсце. Приготований матерiял мовби спух за нiч. Стакен принiс зi свого дому новi звитки, якi напевне мали на метi розпалити серця всiх тих египтольогiв, що належали до однодумцiв Стакена.

Були тут такi рукописи, що iх власник мiг би розбагатiти, якби хотiв iх продати. Не було сумнiву, що поява тих текстiв у друку викличе сенсацiю.

Стакен мав у своiй мишеловцi випробувану приманку. Вiн стежив як ловець за рухами Райта, що прослiджував новi матерiяли.

Тепер вiн бере папiрус, знищений часом. Обережно розвивае його i поволi придивляеться його знакам. У цiй хвилинi вiн мусить мати певнiсть, що перед ним вiдкриваються ворота, якими не входив iще нi один сучасник.

Це ключ до мудрости. Читати це стiльки, що покуштувати овочу знання. Райт поволi вчитуеться… Далi! обережнiше! дивись! зглиби! i будеш сам, як боги!…

Зовсiм так само обережно i поволi звивае Райт папiрус i складае його на бiк поруч iнших. Нiбито байдуже вибирае мiж ними, врештi зупиняеться на одному звитку, щоб пiрнути у працю. Тут усмiхнеться i вiдкладе рукопис, там непомiтно пройде мимо скарбiв.

* * *

Рiдкi листiвки Мерi були доказом, що вона почувала себе знаменито.

Було ясно, що привiти, якi вона йому присилала, писала наоспiх десь по ресторанах, разом з привiтами до iнших. Такi звiстки про себе з невiдступним «цiлую» не промовляли з вiддалi досить нiжною мовою. Не було в них сильноi туги за нареченим анi бажання повороту. Чому мало б бути? На осiнь i так призначили шлюб. Це було певне, навiщо ж хвилюватися?

Книжка Райта посувалася скоро вперед. Вiн написав до англiйських видавцiв.