Царівна Нефрета

Їi прикрили сухим, гостро запашним зiллям i посипали iскристим порошком.

Суаамон казав прикрити вiко, обклеiв його в кiлькох мiсцях печатками iз глини, витиснувши на них знаки. Пахощi, що йшли з зiлля, мусили сiмдесят днiв проникати у тiло царiвни. Сiмдесят разiв треба було запалювати поставленi по кутках кiмнати кадильницi з густим куривом, що його принiс iз собою ворожбит. Дверi та вiкна треба було закрити густими завiсами i нiхто без якоiсь винятково поважноi причини не мав права за той час порушувати спокою царiвни.

Той, хто запалював кадильницi зранку, мiг вертатися щойно на другий день уранцi. Дим запаленого курива мiг би зашкодити живим.

За всiма наказами ворожбита стежили якнайточнiше. Чужинецькi невiльники, яким Сатмi наказав пильнувати ворожбита, не вiдступали вiд нього нi на хвилину, бо не боялися його чарiв. Суаамон i не збирався втiкати. Вiн читав уважно книгу Тота i виглядав так, мовби хотiв якнайчеснiше виконати прийнятий на себе обов’язок.

* * *

Служанка, до якоi царiвна ставилась з безмежним довiр’ям i зустрiчала Сатмiя при його вiдвiдинах у садi, оповiла йому все.

Царiвна видала наказ, щоб вона зiбрала разом усе, що царiвна мусить узяти з собою в дорогу. Коли вона внесла скриночку iз дзеркальцем, царiвна почала зачiсуватися. Служниця збирала речi i поралася по кiмнатi; вона перейшла до бiчноi кiмнатки, щоб принести всякi дрiбницi, близькi серцю своеi панi, – коробочку вiд малювання обличчя та фляконики з мастями.

Вона почула нараз крик у кiмнатi своеi панi.

Коли вбiгла – побачила царiвну на долiвцi, а у дверях якусь особу, вiдвернену плечима, у ризах, як саме виходила. Вона гадала, що це Сатмi, який прийшов повiдомити про непередбаченi труднощi намiреноi втечi. Коли вона нахилилася над царiвною – не могла й повiрити, що мае перед собою трупа. Не покидаючи своеi панi, просидiла поруч неi до ранку, переконана, що зранена чи недужа прокинеться. Вона не мала смiливости кричати на ввесь дiм, бо якби це не було нiчого поважного, то стягнула б на себе королiвський гнiв.

Аж зранку холодне тiло виявило iй цiлу правду. Нефрету вбив Іненi при допомозi Суаамона. Аж тепер Сатмi зрозумiв, що його втягнули у пастку. Іненi прикидався, що дивиться на все спокiйно, хоч смерть царiвни вважав за единий доцiльний засiб, щоб не дозволити своему дорогому учневi зламати святу присягу.

Вiн тiльки з любови до нього спричинив йому такий страшний бiль.

Сiмдесят днiв, призначених Суаамоном на пробу, перемiнились у муки.