Мертвому півню фагот не потрібен

Вiн не брався судити, що саме заваблюе сюди весь цей забрiд – найфайнiша у мiстi кава, дешеве спиртне, бажання розвiяти нудьгу чи ще там щось; йому до того не було нiякого дiла, чужi спонуки i резони не цiкавили Леона. Його ж самого зманювали в «Акварiум» рибки – не тi, з викладеноi на стiнi мозаiки, а тi, що легко ловились на гачок притишено-манiрного:

– Рибонько!..

Їх тут завжди водилось достобiса. Далебi, iх можна було називати i зайчиками, i зiроньками, навiть кiзками чи антилопками – все одно, аби лиш iхнiм вушкам вчувалися тi ж таки заманливi, обiцяючi й бентежнi iнтонацii…

Дiставшись кав’ярнi, Леон уповiльнював ходу; нiбито задля того, щоб докурити цигарку (яку чомусь неодмiнно припалював за десяток крокiв вiд «Акварiуму»), насправдi ж – аби, неквапом дефiлюючи вздовж вiкон (всього iх було п’ять), профiльтрувати очима натовп усерединi примiщення, iз цiлком практичним намiром заздалегiдь застрахуватися од небажаних зустрiчей, це раз, а заодно висмикнути чiпким натренованим поглядом претенденток на жваве й недаремне – на предмет вiдомих перспектив – спiлкування.

Пiд кав’ярнею Леон неминуче наштовхувався на Ігна Атьева – приземкуватого товстуна, котрий мав звичку о цiй порi «торгувати» тут побрехеньками. Були вони знайомi лiт iз двадцять, все й про все у них уже було перебалакано, тож спiлкування iхне тепер обмежувалося тим, що Ігн Атьев розповiдав двiйко (чомусь саме стiльки, не бiльше й не менше!) анекдотiв, якi Леон одразу ж забував. Забував не тому, що були вони не надто удатливими (у цiй царинi Ігн Атьев був визнаним спецом), а тому, що над помислами Леоновими владарювали iнтереси значно кардинальнiшi: пекло пiрнути в пекло згубних випадковостей i випадкових згуб…

Переступав порiг кав’ярнi повiльно i поважно; на правах завсiдника iз багаторiчним стажем обслуговували його тут без черги, тож, забачивши Леона, кельнерки мило усмiхалися, а вiн, вiдповiвши iм тим самим, вiдходив углиб зали зайняти мiсце за столиком пiд вiкном i розгорнути прихоплену в кiоску по дорозi газету.

– І коли ти начитаешся! – шипiла прокуреним голосом, виставляючи на столик фiлiжанку з кавою, склянку вiскi i хот-дог на фаянсовому блюдечку. – Лучче би на мадмульок п’ялився!

– Ти ж знаеш, Же, я не по цьому.

– Як же, не по цьому! – переходила на змовницький шепоток Ня.