Собор Паризької Богоматері

Кожна краплинка води в канавi вiдбирала у нього крихiтку тепла, i температура його тiла невблаганно зрiвнювалася з температурою канави.

А тут iще й нова бiда впала на нього.

Зграя дiтлахiв, цих малих босоногих дикунiв, шибайголiв, якi завжди гасають по паризьких вулицях, i якi, бувало, колись, щовечора, як ми ще дiтьми виходили зi школи, шпурляли в нас камiнням тiльки за те, що нашi штани не були подертi, – ватага оцих малих шибеникiв, нiскiлечки не зважаючи на те, що довкола люди сплять, бiгла, голосно смiючись i репетуючи, до того мiсця, де лежав Гренгуар.

Вони тягли за собою щось схоже на лантух, i так стукотiли своiми сабо, що могли б розбудити й мертвого.

Гренгуар, душа якого ще не зовсiм покинула його грiшне тiло, трохи пiдвiвся.

– Гей! Геннекене Дандеш! Гей! Жеане Пенсбурд! – гукали вони. – Старий Есташ Мубон, що торгував залiзом на розi вулицi, помер. Ми заховали його сiнник i розкладемо зараз святкове вогнище.

Сьогоднi ж свято на честь фламандцiв!

Отак вигукуючи, вони пiдбiгли до канави i, не помiтивши, що там хтось лежить, кинули сiнник просто на Гренгуара. Один хлопчак зараз же схопив вiхоть соломи i запалив од свiтильника, який горiв перед статуею Пречистоi Дiви.

– Господи помилуй! – промимрив Гренгуар. – Здаеться, тепер менi стане надто гаряче!

Момент був критичний. Лежачи у водi, Гренгуар от-от мав опинитися ще й у полум’i.

Вiн зробив надлюдське зусилля – на таке здатен хiба що фальшивомонетник, якого мають зварити живцем i який намагаеться вирватися – схопився на ноги, вiдкинув сiнник на хлопчакiв i побiг.

– Пречиста Дiво! – заверещали дiтлахи. – Торговець залiзом воскрес!

І вони розбiглися врозтiч.

Поле бою лишилося за сiнником. Бельфоре, отець Ле Жюж i Коррозе запевняють, що другого дня духiвництво цiеi парафii урочисто пiдiбрало сiнник i перенесло його до ризницi церкви Сент-Оппортюне, де паламар аж до 1789 року мав неабиякий зиск з великого чуда, що його вчинила статуя Пречистоi Дiви на розi вулицi Моконсей пам’ятноi ночi з 6 на 7 сiчня 1482 року, самою своею присутнiстю вигнавши бiса з покiйного Есташа Мубона, котрий, щоб обдурити чорта, вмираючи, хитро заховав свою душу в сiнник.

VI.