Собор Паризької Богоматері

Тут i кiзка виступила наперед, наставивши на Гренгуара войовничий лоб, увiнчаний двома гарненькими позолоченими i дуже гострими рiжками. Усе це сталося за одну мить.

Барвиста бабка перетворилася на осу i тiльки й чекала, щоб ужалити.

Наш фiлософ сторопiв i спантеличено дивився то на кiзку, то на дiвчину.

– Пречиста Дiво! – вигукнув нарештi, отямившись. – Ото двi забiяки!

Циганка теж заговорила:

– А ти, видно, зухвалий пройда!

– Пробачте, панночко, – всмiхаючись, мовив Гренгуар.

 – Але навiщо ж тодi ви взяли мене за чоловiка?

– А було б краще, якби тебе повiсили?

– То, виходить, – мовив вiн, трохи розчарований у своiх любовних сподiваннях, – виходить, одружуючись зi мною, ви думали тiльки про те, щоб урятувати мене вiд шибеницi?

– А що б iще я могла думати?

Гренгуар прикусив губи.

– От тобi й на! – пробурмотiв вiн. – Видно, перемога Купiдона тут не така безперечна, як менi здавалося. Але навiщо ж було тодi розбивати нещасний кухоль?

Кинджал Есмеральди й роги кiзки все ще були готовi до оборони.

– Панно Есмеральдо, – мовив поет, – укладiмо перемир’я. Я не писарчук iз Шатле й не побiжу доносити, що ви, порушуючи наказ пана паризького прево, тримаете зброю. Але ви повиннi знати, що вiсiм днiв тому суд оштрафував Ноеля Лекрiвена на десять паризьких су за те, що вiн носив шпагу. Та мене це не стосуеться. Переходжу до дiла. Клянуся вам вiчним спасiнням, що без вашоi згоди i дозволу я не пiдiйду до вас; тiльки дайте менi повечеряти.

По сутi, Гренгуар, як i пан Депрео, був «дуже мало любострасним». Вiн не належав до тих розв’язних рицарiв мушкетерськоi породи, яка завойовуе дiвчат приступом. У коханнi, як i в усьому iншому, вiн волiв чекати й дотримуватись помiркованоi тактики, отож добра вечеря вiч-на-вiч з гарненькою дiвчиною, особливо коли тобi дошкуляе голод, видавалася йому чудовим антрактом мiж прологом та розв’язкою любовноi пригоди.

Циганка не вiдповiла.

Зробила презирливу гримаску, пiдняла, немов пташка, голову i засмiялася; маленький кинджал зник так само несподiвано, як i з’явився, Гренгуар i не помiтив, куди бджола сховала свое жало.

А за хвилину на столi появилися житнiй хлiб, шматок сала, кiлька зморщених яблук i дзбан пива. Гренгуар пожадливо накинувся на iжу. Чуючи, як жваво брязкае його залiзна виделка об фаянсову тарiлку, можна було подумати, що все поетове кохання вилилося в апетитi.