Закохані у львівський дощ

Я не вiрю, що от так одразу могла сподобалась чоловiку… приемному та заможному. Щось тут не так. Навiщо я сiдаю в невiдому машину, ну i що, що це БМВ, але звiдки я знаю що в нього на думцi? Чому ж не втекла? Зараз вже пiзно. Я нiби кролик перед удавом… уся моя воля кудись зникла. Цей зеленоокий чоловiк насправдi чаклун. Якщо зi мною щось станеться, мама збожеволiе. Навiщо я йду з ним? Можливо даремно хвилююся. Тим бiльше я дзвонила мамi з телефону Сашка, якщо звiсно номер визначився. Скiльки всього в головi.

Цей чоловiк мене поцiлував i навряд чи тепер зробить щось погане. Який дивний сьогоднi день… стiльки всього нового… зеленi очi. Зараз не потрiбно про це думати, подумаю коли буду сама. Тим бiльше ми вже приiхали.

– Спасибi за вечiр, i за те, що провiв до дому. На добранiч! – треба швидше втiкати з зеленоi пастки, яка дедалi бiльше затягуе.

– Дивна наполегливiсть втекти вiд мене. Куди ти? – посмiхнувся Олександр.

– Як куди? Ми ж приiхали i я йду до дому.

 – тiльки б вiн не зупиняв мене.

– Звичайно, але я просто зобов’язаний передати тебе мамi у руки. До того ж ти забула, що в нас для неi е квiти. – вдавано серйозно сказав вiн. Ми знайомi лиш декiлька годин, а вiн вже хоче знайомитися з мое мамою. Нi. Ще не вiдомо як складуться нашi стосунки, якщо складуться.

– Чи не здаеться тобi, що це вже занадто? – дещо роздратовано та перелякано запитала я цього.

– Що саме?

– Занадто рано знайомитись з батьками – задумався, можливо передумав.

– Менi треба вибачитись за твое запiзнення.

– А тобi не здаеться, що мама просто може бути не готова до чийогось вiзиту в такий пiзнiй час?

– Я i не подумав, ти iй скажеш, а я почекаю за дверима, поки не покличеш – знайшов вихiд дiловий чоловiк.

– Чому ти такий впертий? Зi своiми батьками теж зiбрався мене знайомити? – у розпачу запитала я…. судячи з виразу обличчя, я щось не те сказала. Ну i хто мне за язик тягнув?

– Нi. Нiколи…. Вони померли… – тихо i спокiйно вiдповiв Сашко.

– Вибач – хто ж мене за язика тягнув?

– Але з тiткою обов’язково. – додав вiн з посмiшкою… здаеться настрiй зiпсувати йому неможливо – Йдемо вже.

Мама була вбрана так, нiби кудись йшла або тiльки прийшла до дому. Напевне вона збиралася йти мене шукати, тому що iнакшого пояснення ii «бойовоi готовностi» в мене просто немае. Тепер вже точно доведеться знайомити Олександра з мамою, вiн же не вiдчепиться.