Закохані у львівський дощ

Це ж треба було познайомитися з таким джентльменом, щоб хотiти аби мама була без настрою приймати зараз гостей, але…. Як би скоротити це знайомство до декiлькох хвилин, а потiм уникнути бесiди з мамою… йти спати, хоч i без вечерi. Тодi мати не буде розпитувати, а я до завтра помiркую що розказати.

– Мамо! Я прийшла! – пiсля глибокого вдиху промовила я.

– Нарештi! Розказуй…

– Я не сама – швидко перебила я ii. Вираз маминого обличчя пiсля почутого менi подобаеться. Вона навiть уявити не може, що я з хлопцем, з яким тiльки познайомилася.

– Доброго вечора! – сказав посмiхаючись Сашко та вручив мамi квiти – Це Вам.

– Добрий вечiр! – ледь чути вiдповiла матуся.

– Мамо, це Олександр, Саша це моя мама – Олена Вiкторiвна.

– Дуже приемно, з Вами познайомитися! – Вiдповiв Сашко, а мама просто посмiхнулася у вiдповiдь. Чудово! У мами немае слiв. Треба скористатися моментом i тiкати в кiмнату спати. Хоча щось захопити з собою поiсти не завадить. Треба щоб Сашко попрощався… – Олена Вiкторiвно, вибачте, що затримав Олю.

– Все нормально. Проходьте, будь-ласка – мама вiдповiла розгублено, але з посмiшкою.

– Нi. Спасибi. Вже пiзно. На добранiч! – ввiчливо сказав зеленоокий джентльмен.

– На добранiч. – автоматично вiдповiла мама, переводячи погляд з Сашка на мене.

– Оля, ти ж не забудеш повечеряти? – Так само ввiчливо звернувся вiн до мене. Просто чудово – тепер я не зможу уникнути розмови з мамою…

– Не забуду На добранiч. – офiцiйно вiдповiла я.

Мiй зеленоокий джентльмен пiшов. Як би не букет у маминих руках, я б подумала, що все це менi примарилося. Дивний день. Дуже дивний. Ох…. Зараз треба залишитися самiй на деякий час, щоб спробувати збагнути все.

– Оля, хто це? – нарештi запитала вона.

– Ой. Мамусь, давай завтра. Я хочу iсти i спати. – спробувала уникнути я розмови.

– Нi. Ти мусиш менi розповiсти. – безапеляцiйним тоном повiдомила мама – Тебе нiколи i нiхто не проводжав, та ти нi з ким не зустрiчалася, нi про кого не казала, а тут….

– Мамо, так i нема чого пояснювати. – довелося сказати менi – Зайшла в кафе перечекати дощ, вiн до мене пiдсiв, а потiм провiв до дому. Пiшки. Давай завтра. Будь-ласочка, мамуля.

– На добранiч – ображено сказала вона i пiшла за вазою для квiтiв.

– Не ображайся, будь-ласка. Я тобi все розкажу. Чесно-чесно.