Вітер часу

На столi стояли пляшки узбецьких вин – «Хосiлот» i «Боян – Ширей», якi привозили з Навоi. Крiм Люди жiнок не було, хоча Володя бачив якихось дiвчат у Мiши в камералцi, але з’ясувалось, що вони були дружинами бурових майстрiв i на вечерю не ходили.

– Взагалi-то влiтку тут дiвчат досить багато, приiдуть на практику з Киiвського i Старооскольського технiкумiв, але ми з ними однаково не гуляемо. Звичайно вони товаришують з хлопцями – студентами, якi приiздять на практику з iнститутiв.

Люда спекла пирiг, зустрiтий загальним захопленням.

Хтось мав огiрки, редиску. Мiша, коли iздив вночi на каротаж, пiдстрелив двох зайцiв, якi у свiтлi фар бiгли по дорозi. Зараз його сусiди по гуртожитку готували печеня з зайчатини та картоплi, яку випросили у iдальнi.

– А чому буровикiв нема? – поцiкавився Володя.

– Вони п’ють горiлку, а не сухе вино. Взагалi-то у нас сухий закон, Юрiй Павлович заборонив шоферам привозити горiлку. Але, хто хоче, знаходить. Ми теж iнодi п’емо коньяк, на свята.

Володя вже знав, що Юрiй Павлович – це начальник експедицii.

– А старшi геологи?

– Вони, переважно, п’ють кефiр, якщо вiн е, звичайно, i лягають спати.

Тут дверi в гуртожиток вiдчинились, i в iх прорiзi з’явилось червоне обличчя i руда шевелюра, яка облямовувала лисину. Саша обвiв очами присутнiх i затримав погляд на столi. Не побачивши горiлки, вiн захлопнув дверi.

– Пiшов кола робити, – невдоволено сказав Мiша. – Зараз бiгатиме селищем, шукатиме горiлку.

Нарештi хлопцi, якi готували печеня, внесли доволi великий, принаймнi на цебро, закопчений казан.

Печеня робили на лiтнiй пiчцi, складенiй метрах в п’ятдесяти вiд будинку. Паливом був саксаул, який привозили машиною з Туркменii. Його покрученi стовбури не пiддавались сокирi, але розлiтались на шматки вiд удару об камiнь.

Усi пожвавiшали, почали сiдати за стiл. Мiша розлив вино в склянки.

– Вип’емо за нового колегу, за старшого геолога Володю. Ви усi його ще мало знаете, але у нього вже е успiхи на пошуках родовищ, недарма його до нас прислало керiвництво Об’еднання.

Сподiваемось, – повернувся вiн до Володi, – що з твоею допомогою ми знайдемо родовище в чорних сланцях пустелi Кизилкум.

– Ура, – вiдповiв Володя, усi посмiхнулися i випили вино, а Люда, на його подив, навiть зааплодувала.

– Не обертатимемо вечерю у виробничi збори, – Мiша полiз в казан i наклав собi печеня у великий алюмiнiевий полумисок. – Їжте зайцiв, пийте вино.