Вітер часу

Щитовi будинки стояли на невисоких, з пiвметра, цегляних стовпах, щоб не було в них надмiрно гаряче влiтку.

Експедицiя виявилась великою, тут працювало близько тисячi людей, на окраiнах селища стояли дощатi будки туалетiв i великi залiзнi цистерни з привозною водою, навкруги вешталися двогорбi верблюди. Володя вiдразу пiшов до щитового будинку, де була контора. Начальник експедицii, крупний лисуватий чоловiк, знав про його приiзд i зустрiв дружелюбно i з цiкавiстю. Вiн потиснув Володi руку i представився:

– Юрiй Павлович.

Його трохи здивував молодий вигляд худорлявого хлопчини середнього зросту, але вiн нiчого не сказав з цього приводу, спитав, як Володя дiстався, вийшов разом з ним з контори i показав, де iдальня, де камералка, повiв в приготовану для нього квартиру в щитовому будинку. Поруч зi входом у квартиру височiло щось схоже на пiл, який бувае в сiльських хатах на Украiнi, а тут на ньому узбеки звичайно сидять, пiдгорнувши пiд себе ноги, i п’ють чай. В експедицii цю споруду називають дастарханом, хоча узбецькою дастархан – це скатерть, яку кладуть на покритий килимом «пiл».

В квартирi був тамбур, де можна повiсити робочий одяг i поставити чоботи, а також кiмната з залiзним лiжком, застеленим свiжою постiллю, з тумбочками, столом, двiйкою стiльцiв i великим дзеркалом. Загалом, квартира готельного типу. Володя був цiлком задоволений. Вiн залишив у тамбурi рюкзак i разом з начальником експедицii пiшов до камералки, що займала половину щитового будинку без перегородок, де стояли столи для роботи геологiв, великий стiл для геологiчних мап i оточене бар’ером мiсце для Першого, тобто секретного, вiддiлу з металевими сейфами.

Поруч, через iншi дверi, був вхiд до камералки геофiзикiв. Бiля iх примiщення стояла каротажна автомашина, яка iздила на свердловини для вимiру за iх глибиною радiоактивностi i електричних властивостей порiд.

В геологiчнiй камералцi у цей час були тiльки iнспектор Першого вiддiлу – жiнка рокiв сорока, як потiм з’ясувалось, дружина головного механiка експедицii, та немолодий геолог, який наносив на мапу точки геологiчних спостережень.

Вiн також потиснув Володi руку, сказавши «Просимо до нас у пекло!». Юрiй Павлович обурився:

– Що ти кажеш? Яке пекло? Ну жарко, ну порошно, ну води не вистачае. Для пекла малувато.

– А щоденнi макарони з тушонкою? – заперечив геолог. – Хоч би зеленi якоi-небудь привезли.

– Буде тобi зелень, будуть i сметана з кефiром. Сам знаеш, поки сюди довеземо, усе зiпсуеться.