Вітер часу

Але в кузовi машини його вiн не бачив.

Володя пiшов назад до каротажки. Геофiзики вже закiнчили роботу, i Мiша

розглядав каротажнi стрiчки.

– Йди сюди, – вiн махнув рукою Володi. – Ось бачиш, аномальний iнтервал 340–346 метрiв i тут же за кавернометрiею каверна дiаметром до метра. Я ж казав, що зона дроблення з вивалами зi стiнок свердловини. Тому радiоактивнiсть буде бiльшою вiдсоткiв на двадцять.

– Там, в кiнцi канави, спить якийсь чоловiк, – повiдомив Володя.

– Це Саша, старший геолог, ти з ним ще не знайомий.

Вiдсипаеться пiсля ночi. Десь знаходить горiлку, хоча у нас начальник експедицii запровадив сухий закон. І так майже кожен день. Прокидаеться пiзно, розвозка вже пiшла. Дiстаеться з глиновозками i спить в канавi до полудня. А потiм iде з нами додому, якщо його знайдуть, певна рiч.

– А коли ж вiн працюе?

– Сам побачиш. До кiнця мiсяця вiн план по зйомцi виконае за три-п’ять днiв, причому його мапа буде хоч на щось схожа, не те, що у iнших. За це його i тримають.

Талант, можна сказати самородок. У нього й iншi таланти е, – посмiхнувся Мiша, – потiм узнаеш. Ну, ми додому.

Вiн гармошкою склав каротажнi стрiчки i засунув у польову сумку.

– Люда, сiдай в кабiну, – наказав Мiша i полiз у будку.

Робiтник, що працював з лебiдкою, виявився водiем каротажки.

– А де iншi твоi два технiки? – заглянув Володя до будки.

– Пiшли на документацiю канав.

Каротажка, щоб не здiймати пил, потихеньку рушила i, тiльки вiд’iхавши вiд буровоi, набрала хiд.

Володя, який стояв до цього в тiнi каротажноi будки, вiдразу вiдчув палючу спеку. На небi нi хмаринки, сонце палило нещадно. Час наближався до дванадцятоi. Вiн увiйшов у фанерну будку на полоззях, яка служила польовим житлом для буровикiв. Тут були двi спальних полки, як у вагонi, стiл i двi табуретки. Вiд дизеля буровоi проведена електрика i працював невеликий вентилятор. Володя сiв i почав записувати своi мiркування в польовий щоденник.

Незабаром пiдiйшла перевозка, таж сама ГАЗ-51 з лавками у кузовi.

Цього разу Володя був першим i сiв попереду, бiля кабiни. Поiхали збирати людей з дiлянок. Першим забрали Монахова, який сидiв бiля розваленоi глинобитноi хижi, мабуть колишньоi овечоi ферми.

– А Сашу не бачили? – поцiкавився вiн.

– Саша спить в кiнцi магiстральноi канави на буровiй дiлянцi.

– Мусимо повернутися, вiн вчора прохав без нього не iхати.

– Наприкiнцi за ним заiдемо, – вирiшив водiй.