Вітер часу

Назад до табору експедицii повертались з напiвпорожнiм кузовом, дехто поiхав на каротажцi i водовозках, де було не так порошно i не пекло сонцем.

Вдома Володя умився пiд рукомийником, принiс цебро води з великого залiзного баку, який стояв недалеко. Поблизу баку тинявся двогорбий верблюд, на заднiй нозi якого було тавро – лiтера «К». В таборi його звали Коля, i його особливо не любив начальник експедицii.

– Цей Коля нас розорить, – досадував вiн. – Навчився, сволота, зубами вiдкривати кран цистерни з водою, нап’еться, а кран не закривае.

Ось i тече вона, поки хто-небудь не побачить. А нам вода у копiйчину влiтае, возимо ii за 72 км. І жiнки жалiються, Коля намагаеться вiдняти у них цебра з водою. Чоловiкiв боiться, не пiдходе.

Побачивши, що народ потягнувся до iдальнi, Володя теж пiшов. Їдальня була таким самим великим щитовим будинком, половину його займала кухня з загратованими вiкнами, а iншу половину – примiщення для iди з пластиковими столами i стiльцями. До вiконця роздачi вже стояла черга.

Володя, як усi, отримав рисовий суп i макарони по-флотськи.

– Кожного дня одне й те саме, – бурчав Монахов, який стояв позаду Володi. – Грошей тут не платять, – сказав вiн, помiтивши, що Володя дiстав гаманець. – Скажи свое прiзвище, його запишуть i ставитимуть хрестик. Тут «общепiт». Пiсля зарплатнi тобi скажуть, на скiльки ти з’iв за мiсяць, ти розрахуешся, i годуйся далi.

Пiсля обiду усi розiйшлися спати. Сонце пекло немилосердо, а в щитових будинках прохолоднiше, та i вентилятор можна включити.

Володя минулоi ночi, на вiдмiну вiд iнших, спав. Тому вiн пiшов додому, щоб випити зеленого чаю, а потiм вiдправився у керносховище. Це було примiщення без стiн, стовпи та покрiвля, щоб тiнь була i продувалось з усiх бокiв. Тут стояли стоси ящикiв з керном, тобто породою, яка вилучаеться з колонковоi труби пiсля ii пiдйому на поверхню. Керн однiеi з свердловин був розкладений на пiску, бiля нього навпочiпки сидiв технiк-геолог, який описував керн. Володя пiдiйшов до нього i присiв поруч на ящик.

– Багато не описаного керну? – поцiкавився вiн.

– Не дуже, чотири свердловини, сьогоднi бурiння п’ятоi закiнчили, але керн ще не привезли.

– Я теж попрацюю, треба ознайомитися з розрiзом.

– Ти наш новий старший геолог? – здогадався технiк.

– Так, я Володя.

– А я Кирило. Ранiше працював на осадових породах, не усi породи тут знаю. Ось це що таке? – вiн простягнув Володi шматок керну.

– Я теж не дуже знаю цi породи.