Програмiст. Науково-фантастична повість

Вiн нiчого не говорив, просто дивився на Клатрона. – Це всi аргументи? – запитав Олег.

– Є ще один. Саме ти заклав першу цеглину у нашу цивiлiзацiю. Це вiдбулося тодi, коли ти працював над проектом «Альфа».

Олег мимоволi здригнувся.

– Проект «Альфа» – це минуле.

– Це – майбутне, дорогу до якого проклав ти.

Олег мовчав.

«Вони знають бiльше, нiж я чекав», – думав вiн. У пам’ятi почали виникати епiзоди.

Роздiл 4. Розмова з професором

– Яка зустрiч! Олегу, невже це ти?! – гукав високий чоловiк, схопивши Олега за руку.

 – Куди ж ти зник?

Олег обернувся i не повiрив власним очам. Перед ним, широко посмiхаючись, стояв науковий керiвник його дипломного проекту. На вигляд йому було п’ятдесят п’ять рокiв. Вiн був вищий за Олега майже на голову i набагато ширший в плечах. Його кремезна велична постать звертала на себе увагу. Густе волосся золотистою гривою лягало на плечi, де-не-де вiдблискуючи сивиною. Коли вiн стояв спиною до сонця, промiння заливало його волосся i жовто-гаряча грива викликала асоцiацii iз царем звiрiв.

Його iм’я Лев було нiби продовженням темпераменту i характеру. Вiн досить часто був грiзним i агресивним. Але, коли любив своiх студентiв, то поводив себе так, як мама-киця зi своiми кошенятами.

– Лев Борисович, дуже радий вас бачити, – щиро зрадiв Олег i зупинився.

– Пiдемо зi мною, я хочу тобi дещо показати, – вiн мiцно стиснув руку Олега i вони швидко рушили вулицею. – Ти i далi працюеш над своiми iдеями? – запитував по дорозi.

– Вам добре вiдомi моi захоплення.

– Ти не змiнився. Я можу смiливо хвалитися своiми здобутками. Пiшли до мене в iнститут, я тобi покажу результати багаторiчноi працi, якi ти зможеш належним чином оцiнити.

Незабаром вони зупинились перед великим багатоповерховим будинком. Це був типовий науково-дослiдний iнститут, де кiлька тисяч вчених працювали над рiзноманiтними проектами. Багатоока споруда щодня приймала у своi обiйми кращих синiв держави.

Всi вони вважали своiм безумовним авторитетом Лева Борисовича, який був останньою iнстанцiею у вирiшеннi складних питань. Його науковi висновки обговоренню не пiдлягали. Вони пiднялися на четвертий поверх у добре знайомий кабiнет. Олег вiдкинувся на спинку зручного м’якого крiсла i склавши на грудях руки, чекав.

– Ось вiн, маленький носiй iнформацii з нашими досягненнями, – Лев Борисович тримав у руках диск i задоволено посмiхався.